✦15✦

БОГДАН

— Приготуй на завтра наш стандартний контракт для Шевчук, — з порогу каже Арсен.
Досі не розумію, чому не можна передати це через секретаря чи хоча б подзвонити. Пан Чорний не з тих директорів, що сидять у кабінеті. Занадто непосидючий.
— Добре. Секретар занесе до кінця робочого дня, — не вперше натякаю, що така форма взаємодії мені комфортніша. І не вперше, і точно не востаннє.
Бос ще раз оглядає мій кабінет і виходить пружною ходою. А я… точно не кидаюся до роботи. Навпаки, відкладаю справу, яку саме вивчав.

Я тепер поєдную дві роботи. І коли з’являється вільна хвилина в «Profyстайлі» — займаюсь справами викрадених дітей.
Андрій не збрехав — звернення не припиняються. І, на жаль, усе рухається повільно й не завжди вдало. Це ятрить старі рани — те саме відчуття безсилля, коли Влада була не знати де. Я бачу подібний біль в очах тих, хто приносить мені документи, показує фото, ділиться своєю історією.

Та зараз я не можу зосередитись ні на чому.
Занадто схвильований. Розбурханий власними сумнівами.
Завтра Оля буде тут. Я нарешті її побачу.
Якою буде ця зустріч? Відстороненою, прохолодною? Чи, може, я знову відчую те тепло, що зароджувалося між нами?

Минуло майже три місяці, а я досі не можу позбутися думок про неї. Чому? Що в ній такого, чого немає в інших?

Хочу її побачити. Може, тоді зрозумію, що зі мною коїться.
Зранку з’являється ідея: може, вийти її зустріти у фойє? Побачити…
Що за дурня? Наче школяр чи жовторотий юнак.
Вона попросила завершити наші стосунки — треба поважати її вибір. Не нав’язуватись. А думки… минуть.
Зустріч нічого не змінить.

Телефонує Арсен, викликає в конференц-зал. Таки побачу її.
Хоча цей виклик дивний. Контракт ще вчора лежав у нього на столі.
Прошу секретаря зробити копії й іду.

Маю дивне відчуття дежавю. Уже був у цій кімнаті з Машею і її майбутньою креативною групою. Тоді вона виглядала як дитина, що здійснила свою заповітну мрію.
Оля має інший вигляд. Напружена. Трохи перелякана. Але — як завжди — гарна у своїй тендітності. Вона змінилася. Ще тоді, на прощання, в її очах з’явився блиск. А сьогодні, попри хвилювання, її очі — живі, повні світла.

Чому саме така асоціація? Бо Оля, яку я пізнавав навесні, — скоріше ховалась від життя, як перлина в мушлі.
Сьогоднішня Оля — факел, що наповнює світлом усе довкола.
Вона не ховає погляду. Трохи ніяковіє. Але дивиться прямо на мене.
Так, ніби шукає щось конкретне. Зрозуміле лише їй.

— Представляти вас один одному не буду. Всі ми добре знаємося, — Арсен руйнує мить єднання поглядів. — Богдане, ти підготував контракт для Олі?
— Так, ще вчора. Ось копія для ознайомлення.
Протягую Олі папку. Наші пальці торкаються — і крізь мене проходить електричний розряд.
Сідаю навпроти. Оля повільно читає документ.

— Не пам’ятаєш, твоя Маша такий самий підписувала? — питає Арсен і кидає погляд на Олю.
Бачу, як вона здригається.
Не розумію, що відбувається.

— Ти про мою колишню дружину, яка в травні підписала контракт з «Profyстайлом»? — намагаюся говорити спокійно, але буравлю боса поглядом. — Напевно, подібний.
— До речі, мені дуже подобається її подача. Яскрава, енергійна. Добре, що я тебе послухав. Вона стане топ-блогеркою України вже цього року. Кількість переглядів, реклама — усе росте як на дріжджах.
— Мені це не надто цікаво.
— Дарма. Така приваблива жінка…

Арсен із першого дня поводиться так, ніби ми найліпші друзі. Мене це не напружувало. До сьогодні.
А зараз — що за хрінь? Мене, як фігуру в шахах, пересувають. Грають мною.

— Ну що, Олю. Підписуємо? — звертається до неї.
— Ні.

Я дивлюся на неї з нерозумінням.
Зазвичай я не присутній на підписанні договорів. І не просто так.

Усі, кого помічає Арсен, підписують усе без зайвих питань.
Це як угода з Люцифером: він може виконати твоє найбільше бажання — і так само знищити шанс на самостійний розвиток.
Оля це розуміє.

— Я ще не до кінця вивчила документ. Але вже бачу: тут немає пункту про моє право вето на небажаний контент чи колаборацію, — говорить твердо. Трішки нервує, але тримається.

— Пані Шевчук, у вас хороший, перспективний канал, — його голос холодний, зверхній. — Вам вдалося самостійно розкрутити його до природного максимуму. Але це все. Стеля. Я ж можу зробити з вас міжнародну зірку. Через рік ви станете ведучою телешоу. Братимете інтерв’ю не в миколаївського фермера, а в міністра агрополітики.

Оля блідне. А я ледве стримуюсь, щоб не дати Арсену в пику.

— Єдина мета, яку я переслідувала, коли почала знімати — гласність. Справедливість.
А особисті амбіції… це вже давно не те, чим я керуюсь. Ви можете мене звільнити. Навіть зробити так, що мій канал забанять. Але… я не зраджу своїм поглядам.

Арсен грав жовнами. Його явно не тішить такий розвиток подій.
Оля схвильована. Але не відводить погляду.
Присутні — шоковані. А я… я приголомшений. І зачарований. Нею.

Переді мною вже не порцелянова лялька.
Переді мною — Жанна д’Арк.
І я ладен присягнути їй на вірність.

Втім, схоже, не я один.

— Добре, — схоже, Арсен нарешті здається. — Допрацюйте з Богданом контракт. Підпишемо через два дні.