Розділ 33

На годиннику десята ранку. Бачу смс від Артема. Відкриваю та жадібно читаю: “Доброго ранку! Коли прокинешся, зателефонуй. Чекатиму. Цілую.”. В кінці смайлик з сердечками. Це так мило. Я забула, коли отримувала романтичні повідомлення.
Підіймаюся з ліжка та накидаю на себе халат. Спускаюся на кухню. У будинку тихо і я ніде не бачу Софійки. Хвилювання породжуються у серці, а уява вимальовує найгірші припущення. Тремтячими руками телефоную до Дмитра. Він майже одразу відповідає. Я намагаюся приховати тривогу:
— Привіт! Де Софійка?
— У садочку. Ти спала, я не хотів будити. Мабуть, гулянка видалася на славу — звучить з докором.
— Навіть сам її одягнув? — почуте здається мені підозрілим. Дмитро навіть не знає де у неї одяг.
— Так. Взяв якусь сукню, що висіла скраю на вішаку. У садочку обіцяли її розчесати та нагодувати.
Я полегшено видихаю. Принаймні, з дитиною все добре. Наливаю у склянку воду та підношу до вуст. Великими ковтками вгамовую пустелю у роті:
— Ввечері я її заберу.
— Домовилися.
Завершую розмову й одразу телефоную коханому. Він засипає запитаннями:
— Привіт! Як спалося? Як почуваєшся?
— Все добре, тільки голова тріщить.
— Я ще не бачив тебе такою п’яною як вчора.
Його зауваження змушує соромитися. Я й справді хотіла сп’яніти й хоч на мить забути про свої проблеми. Забула. Забула настільки, що створила нові. Яскраві спалахи спогадів непристойностей з Артемом розпалюють у животі вогонь. Я не знаю, чи ця ніч щось означала для нього. Можливо пропозиція жити разом сказана зопалу, на емоціях й зовсім не обдумана. Артем перериває моє мовчання:
— Ти поговорила з Дмитром? Він дасть тобі розлучення?
— Ще ні, я щойно прокинулася. Дмитро на роботі, а такі розмови не ведуться телефоном. Софійка у садочку і я маю вільний день. На роботу неспроможна їхати, дуже голова болить.
— Може проведемо день разом? — оксамитовий тембр звучить надто спокусливо, — перевезеш деякі речі до мене.
— Ми не надто поспішаємо? — насторожує поспіх чоловіка.
— Навпаки, ми надто зволікаємо. У нас навіть дитина є, а ми й досі неодружені. Через мою помилку, змарнували багато часу. Я хотів тобі освідчитися, а потім дізнався про твою зраду й викинув обручку.
Таке зізнання ошелешує. Артем хотів одружитися зі мною. Я прикушую губу, щоб не закричати від болю. Сьогодні я могла бути заміжньою за ним й зовсім не залежати від Вереновського. Згадую його шантаж і важко видихаю:
— Спочатку я поговорю з Дмитром, а потім перевеземо речі. Відвезеш мене у магазин? Потрібно купити кашу та йогурти для Софійки.
— Буду через годину, — говорить не роздумуючи.
— Краще через дві. Не впевнена, що встигну привести себе до ладу.
— Добре. Закінчу певні справи й приїду. Цілую!
— І я тебе, — завершую розмову.
Тепло, з яким він говорить до мене, зігріває серце. Не сумніваюся у серйозних намірах Артема й понад усе хочу бути з ним. Сподіваюся, дізнавшись про мою зраду, Дмитро погодиться на розлучення. П’ю каву, а снідати взагалі не хочу. Одягаю коротку сукню, маскую темні кола під очима та наношу макіяж. Хочу бути вродливою для Артема. Він під'їжджає до будинку.
Я виходжу надвір та сідаю в авто на переднє сидіння. Очі чоловіка виказують захоплення. Він нахиляється та цілує мене у щічку. Відхиляється, проте я не відпускаю. Огортаю його шию руками, притягую до себе. Впиваюся солодким поцілунком в губи коханого й одразу відчуваю відповідь. Гарячу, палку, нестримну. Його руки торкаються моєї талії. Здається Артема, як і мене, охоплює пристрасть. Поцілунки стають відвертішими, а дотики впевненішими. Я розумію, якщо хочу сьогодні потрапити до магазину, то маю припинити це, поки ми не згоріли у полум’ї пристрасті. Важко дихаючи, перериваю поцілунок:
— Їдемо?
— Так, хоч я б із задоволенням цілував тебе далі.
Я посміхаюся та дивлюся в очі затуманені бажанням. Мені теж хочеться його поцілунків. Але не бажаю робити це за спиною Дмитра. Навіть попри його зради, це якось неправильно. Вирішую спочатку розірвати стосунки з ним, а потім будувати нові з Артемом. Повертаю обличчю серйозний вигляд:
— Спершу справи.
— Сподіваюся я отримаю десерт, — у його голосі бринять грайливі нотки. Він заводить двигун й ми їдемо до магазину. Я ділюся своїми переживаннями:
— Почуваюся зрадницею. Хочу розлучитися з Дмитром, щоб його тінь більше не висіла над нами.
— Ти казала у нього є коханка. Повір, його не мучить почуття провини, тому не переймайся. Ввечері поговориш з ним й надіюся я заберу тебе з Софійкою до себе.
Поговорю. Тільки не знаю як переконати його віддати мені четвертий пункт. Якщо він не погодиться, то розлучення не буде. Мовчу про свої страхи. Не хочу зайвий раз хвилювати коханого. У магазині ми швидко скупляємося. Повертаємося додому. Артем несе пакунки до будинку. Я відчиняю двері та пропускаю чоловіка всередину.
— Проходь на кухню. Залиш пакети на столі, я розберу.
Чоловік слухняно виконує прохання.
— Кави?
— Так, буду вдячний.
Я набираю воду у чайник та кладу кип’ятити. Артем підходить до мене ззаду, притуляється до спини та обіймає ззаду. Його пальці складаються у замок в мене на животі. Тіло окутує жаром. Чоловік нахиляється та цілує шию:
— Ти така спокуслива. Неймовірно вродлива.
Я розвертаюся та обіймаю за спину. Ловлю його вуста своїми губами, цілую з жагою. Хоч і маю намір не зраджувати Дмитру знову, але не можу стримати свої бажання. Артем надто звабливий, надто бажаний та коханий. Він цілує з не меншим запалом, розбурхуючи хіть всередині. Його руки ковзають мені під сукню. Підіймає мене та кладе на стільницю, вмощується між ногами. Ми не припиняємо цілуватися. Чайник закипає, вимикається та більше не шумить. Я втрачаю контроль над собою й не розумію в яку мить над головою проноситься грізний голос Дмитра:
— Як цікаво! Бачу, я не дарма повернувся з роботи раніше.

Подарунок для вас. Промокод на книгу Кристини Асецької "Обманутий перевертень" 1dF9kD_I  Протягом троьх наступних днів на Вас чекатимуть промокоди на книги колег. Дякую за серденька до книги та підписку на мою сторінку!