Глава 29

Не пам’ятаю, як я долетіла до лікарні. На щастя, в Порто Віго клініка була лише одна, тому вже за двадцять хвилин я стояла біля реєстратури. Серце калатало як божевільне. Аварія і судячи з того, що телефон взяв поліцейський Трой або непритомний, або… Від страху в мене навіть ноги підкосилися, стало важко дихати і я ледь відігнала від себе жахливі думки. 

Хотілося негайно його побачити. Байдуже в якому стані, але медсестри не було на місці і я продовжувала тупцюватися біля віконця. Повз час від часу проходили працівники лікарні і я вже збиралась запитати в когось з них, коли почула знайомий голос та прізвище Троя. Ледь не звернула собі шию і побачила нашого дільничного, що якраз спустився сходами й прямував на вихід.

– Сержанте, добрий день, –  я перерізала йому шлях, байдуже, що наш захисник правопорядку розмовляв з одним з лікарів. – Я дізналась про аварію…

– Не дуже то він і добрий, бачу новини у нас розповсюджуються зі швидкістю звуку. 

– То як Трой? Що сталося? – його неводовлене бурчання пропустила повз вуха.

– Питайте! – інспектор кивнув в бік лікаря, що стояв поруч і не втручався в розмову. 

Сам він при цьому почав складати в папку якісь папери, а я з надією поглянула на чоловіка з блідо-зеленому хірургічному одязі.

–  Він дуже постраждав? – в мене чомусь пропав голос.

– Зважаючи на ситуацію я б сказав, що не постраждав взагалі. Перелом верхньої кінцівки, травма шиї, наклали кілька швів… 

Я прикрила повіки і не одразу повірила, що все так легко обійшлося. Ці пів години, поки я дізналась правду… ну, Трою, начувайся! 

– Його можна побачити? 

– Так. П’ята палата, але одягніть халат.

Лікар щось ще сказав інспектору та поспішив у справах, але я піти не встигла, бо мене спіймали за руку. 

– Одну хвилину, – сержант виглядав ніяк не задоволеним, скоріше навпаки. – Сядьмо, у мене є до вас кілька запитань. Коли ви востаннє бачили постраждалого?

– Сьогодні вранці, а в чому справа?  

– В тому, що ми намагаємось встановити, що стало причиною аварії. Дорога на цьому проміжку нескладна, погода була ідеальна, можливо вас… емм… друг, щоб вживав? Алкоголь ми не виявили, але якщо ви знаєте правду і це інші речовини, нам це полегшить розслідування. 

В мене кров кинулася в обличчя від обурення.

– А в нього ви не  запитали? 

– Звичайно спитали, але ваш приятель мовчить. 

– І я б мовчала! Звідки взагалі такі припущення?! Ви вішаєте на Троя всіх собак тому що він не ладнає з мажорами, які всім псують життя? Звісно, на таких, як Стівен Говард чи його друзі ніхто заяву не напише!

В мене наче чорт вселився. але сержант був не з тих, хто любить вислуховувати повчання.

– Припніть язика, юна леді, я не подивлюся, що ви теж з багатої родини! І не треба мене повчати, як розслідувати причини ДПТ. Ваш захисник природи чомусь не загальмував, а вилетів з дороги, розтрощив машину, а сам опинився у кюветі! Ми звичайно проведемо експертизу, можливо саме авто було несправне.

– Цього не може бути! Я підпишу десять документів, де буду казати, що автівка була в порядку і він не пив і не ковтав пігулки! Трой носився з цією машиною, як зі скарбом, він би ніколи не поїхав, якби була якась несправність. Вибачте, але я піду! Хочу сама з ним поговорити.

– В такому разі, – сержант простягнув мені візитку. – Якщо щось дізнаєтесь, чекаю дзвінка! 

Дізнаюся, звичайно! В цьому я ні грама не сумнівалася, але мене просто трясло від злості і пережитого шоку, тому в палату я не зайшла, а буквально залетіла. 

– Мала? – Трой був  сам, сусідні ліжка пустували і він одразу підвівся. – Що ти тут робиш?

– Це ти мені скажи, як ти тут опинився? Що з рукою, важкий перелом, тебе хоч склали докупи? – я за два кроки перетнула кімнату, сіла поруч і підштовхнула його назад на подушку. Очима пробіглась по обличчю: на лобі величезний синець, кілька швів, заклеєних пластиром, ортопедичний комір на шиї. Він спробував поворушити правою рукою, яку вже загіпсували і поморщився. – Уявляєш, що я пережила, коли замість тебе слухавку зняв поліцейський? Я вже думала… 

– Звичайний перелом, за місяць заросте, – неохоче відповів він

– І як все сталося? Сержант сказав, ти вилетів з машини, бо не впорався з керуванням.

– Так і є, – буркнув Трой. – В машині відмовили гальма.

Я зависла вдруге. 

– Тобто? Ти ж проходив техогляд? Трою, скажи, що машина була справна, бо якщо ні… Не смій більше сідати в цю розвалюху, чуєш, інакше я її спалю! 

Договорити я не встигла. Трой обійняв мене здоровою рукою і притягнув до себе, а потім замість пояснень закрив губи поцілунком. Не відірвався навіть коли двері відчинилися і зайшов лікар. 

– Не заважаю? – добре, що у нього при такій роботі збереглося почуття гумору. – Взагалі то години відвідування з четвертої до п’ятої вечора. Ви дружина?

Я розкрила рота, бо не чекала такого запитання, але Трой мене випередив. 

– Наречена, – від дивився не на лікаря, а мені в очі, а я розгубила всі слова…