Глава 25

Трой потягнув за собою, змушуючи швидше переставляти ноги. Ми обійшли пляж і покрокували далі в бік дороги, поки не залишили позаду всю компанію. 

Тут було майже темно, зате й безлюдно, так що мій рятівник нарешті зупинився. Потроху очі звикли до темряви і я побачила машину, що була припаркована біля узбіччя. Той самий раритет з гаража. 

Все сталося так швидко, що я тільки зараз оговталась. Дурепа! Досі відчувала смак випивки і нахабні дотики Стівена, від яких хотілося негайно позбутися. Майже себе не усвідомлюючи, я притулилася до Троя та сховала у нього на грудях обличчя. Без всяких слів. Думки у мене плуталися – ми весь час сварилися і не знаходили спільної мови, але обійми Троя були тим самим притулком, де я почувалася в безпеці. 

Зараз серце у нього стукало шалено, отже, по крові досі гуляв адреналін.  

– Трою… – я спробувала знайти потрібні слова, але він просто згріб мене в оберемок. 

 – Не треба. Поїхали, відвезу тебе додому! 

– Ні! – я відсторонилася. Мені не хотілося, щоб все виглядало так, наче ми боялися якогось мажора… – Спочатку поговорімо, як давно ти приїхав? 

– Недавно, – буркнув він. – Після того, як у вас гигнув генератор і до мене прикотила  ціла делегація. Я між іншим казав, що ці дрова довго не протягнуть, але хто б мене слухав! 

Легко було зрозуміти, що мій мовчазний рятівник хоче просто перегорнути сторінку, але мене це не влаштовувало!

– Не тікай він теми, чому ти не підійшов? Я взагалі тебе не бачила на пляжі!

– Не сумніваюся, бо інакше не пішла б танцювати з цим паскудником.

Він розімкнув обійми, обійшов машину та присів на капот. Темряву розвіяв вогник запальнички, якою мій колишній клацав, або зайняти руки. В мій бік він зараз навіть не дивився, але якщо гора не йде до Магомеда… 

– Я не збиралася з ним танцювати! Я пішла поговорити, бо ще трохи і всі б вирішили, наче між нами щось є! Ти просто не бачив весь спектакль, який Стівен влаштував, навіть Мей купилася на його щиру промову. 

– Он воно що! 

– Трою! – я підійшла ближче та відібрала у нього запальничку і схопила його за руку. – Подивись сюди! Ти злишся на мене, розумію, а ще на Мей і на весь світ! Це тому що тебе не запросили на вечірку, а Стівен крутився на пляжі як “свій”? Але ж це повна дурня! Він ніколи не буде своїм, скільки в випивки не привозив і не влаштовував дискотек.

– Я злюсь тільки на себе, – пробурчав Трой. – Міг би здогадатись, що цей щур за тобою ув’яжеться, він же бачив нас в кав’ярні! Благодійник…

Мене наче вразила блискавка. То Трой не просто так несподівано з’явився, він чув нашу зі Стівом розмову, у крайньому разі її частину. І якщо мені було боляче, уявляю, як це зачепило того, хто отримав половину спадщини! Бути зобов’язаним свому найлютішому ворогу…

– То ти все чув? Тому ти його ледь не втопив? 

– Треба було б, – просичав від крізь зуби, але швидко себе опанував. – Заспокойся мала, нічого йому не загрожує, житиме. Та й взагалі, я не почув нічого нового. Можна подумати хтось не в курсі, кому Пелікан продав свій дім, це всі знають! Тільки платив він з батькового гаманця, ти не винна Говарду жодної копійки.

– Ти хотів сказати: МИ не винні? Все-таки дім наш спільний.

– Точно? – він підвів очі, але не посміхався, досі виглядав набурмосеним, а я згадала, як ліпила смужки, щоб відділити свою половину. Ще й сама пропонувала йому привести подружку, бо я не проти! 

– Припини, ти ж знаєш, що я ні за що не погоджуюсь продати дім, бо це частина мене самої! Пелікан це знав, мабуть тому і залишив спадок нам обом. А що до Стівена, у нього нуль шансів, навіть якщо він кине під ноги мішок грошей. І взагалі, – я подивилась йому прямо в очі. – Якщо ти не помітив, у мене на руці досі немає обручки… 

Не думала, що сказати про головне буде так важко, але ми повинні були нарешті порозумітися. Слова десь загубилися, тому я просто поклала руки на шию Троя. Одяг на мені вже майже висох, але була ніч і хочу я чи ні, але сироти вкривали шкіру. Він притягнув мене до себе, обійняв та провів рукою по волоссю. 

– Помітив, – голос був глухий і я ледь розбирала слова. 

– І це все, що ти можеш сказати? 

– А що ти хочеш почути? Ти ж все й так знаєш, я ледь не звернув Стівену шию, бо кохаю тебе, мала, і ніколи не переставав! 

Серце у мене бухнуло кудись вниз, а потім застукало так швидко, що аж запаморочилося в голові. Трой залишався собою, бо ніколи не вмів красиво говорити, але я не очікувала почути таке освідчення. Це Стівен міг кричати в мікрофон про своє “розбите серце” і кидатись грошима, але Трой…  Добре, що було майже темно, мабуть ми обидва виглядали розгубленими. Він торкнувся моїй щоки.

– Пам’ятаєш, коли тобі було п’ять, дядько вперше взяв нас на риболовлю на човні? Я так хотів впіймати щось величезне, щоб справити на тебе враження.  

– П’ять?! – я не могла стримати посмішку, а ще в очах щипало. Трясця, виявляється, всі ті сцени з мережі, де дівчата плачуть після освідчення – не така вже й постанова!  – Жартуєш?

Трою слів забракло, він нахилився і поцілував мене. Зовсім не так, як раніше, бо у мене по-справжньому підкосилися ноги. А потім світ взагалі полетів у прірву…