Розділ 43

Новина приголомшує. Викинути її з голови й зосередитися на чомусь іншому не виходить від слова «зовсім». Таке відчуття, ніби я була милою веселою яскравою повітряною кулькою, а тепер із мене випустили все повітря, і я теліпаюся безформною ганчірочкою, тріпочучи при кожному пориві вітру.

Нововведення, які вже встиг привнести в навчальний процес новий заступник ректора з мовчазної згоди міністерства освіти, досить-таки прозоро натякають, що таким, як я, не місце в цивілізованому суспільстві. А, між іншим, крім групи «запізнят», є ще група «простаків» — тих, хто не здобув середню магічну освіту і через різні обставини відвідував звичайну школу. Такі теж вступали до академії, але навчалися за своєю, особливою, програмою, опановуючи ази магії з нуля, як і частина моєї групи, та й я, власне.

Наші додаткові заняття та факультативи скасували, поки виправдовуючи це тим, що виділяють час для підготовки до сесії, і це всього лише тимчасовий захід, а після канікул буде все як раніше. 

Та тільки всі чудово розуміють, що як раніше вже не буде. До того ж хтось страшенно розумний уже пустив академією чутку про те, що професор Езофілус помер, і вбили його спецслужби Алігійського королівства. Чи треба казати, в якому зараз збудженому стані перебувають учні, зважаючи на те, що в ААМі близько тридцяти відсотків алігійці?

У такому похмурому настрої я після пар сяк-так добираюся до своєї кімнати й застаю там не менш похмуру Лалі.

— Прийшли результати аналізу попелу, — сходу заявляє вона. — Це була дарка підпорядкування. Тебе явно хотіли змусити щось зробити.

Не розуміючи, кліпаю очима, переварюючи новину. Змусити? Якось це дуже дивно виглядає збоку. Добре там, міністра якогось, директора, у крайньому разі, вартового чи дружинника, але мене навіщо? Що я повинна була зробити?

— Ти подумай, — продовжує далі подружка. — Де могли її підсунути, і чи не підходили до тебе з дивними проханнями.

— Та... ні, — знизую плечима. — Штовхнули мене на виході з ринку, мабуть, тоді й підкинули артефакт, а потім мені чоловік допоміг і запропонував провести. От і все.

Ноги гудуть від утоми, і я сідаю на край свого ліжка, з насолодою витягаючи їх уперед. Незважаючи на скасування факультативів, я все одно після пар за звичкою вирушила на стадіон, а тепер ось доводиться терпіти неприємні відчуття у м'язах. У пориві злості я злегка переоцінила свої можливості і звичайний комплекс вправ виконала двічі.

— А ти? — підозріло примружується Юлалія.

— А я відмовилася, ясна річ, — пирхаю у відповідь.

Лалі настільки виразно дивиться на мене, що стає ніяково. Я й сама вже давно здогадалася, що той багато вдягнений люб'язний чоловік неспроста вирішив допомогти звичайній замазурі на зразок мене, але тепер і сама сусідка мимоволі підтверджує мої думки.

— Зізнавайся, Єсеніє! — раптово з натиском вимовляє вона. — Що знищило дарку?

Відводжу очі й беруся в хвилюванні розгладжувати на колінах поділ спідниці. Брехати мені завжди вдавалося на превелику силу.

— Про що ти? — нервово стискаю пальці. — Ми ж, ніби, вирішили, що це академія на нього так подіяла...

— Ну так, звісно, — гмикає Юлалія. — Тільки це було до того, як ти зізналася мені про ввічливого чоловіка, який настільки наполегливо бажав тобі допомогти.

— А що не так? — підкидаю в подиві брови.

— А те, люба моя, — підходить до мене подруга і сідає поруч. — Якщо це він тобі підкинув подаруночок, а я в цьому не сумніваюся, то ти повинна була з ним беззаперечно піти. Тож кінчай викручуватися. Ти явно потрапила в якусь халепу — за тобою полюють, підкидають заборонені артефакти, нацьковують нежить... Я нічого не забула? Ти, бува, не принцеса?

Хвилину я дивлюся на подругу, здивовано округливши очі, а потім з губ зривається смішок. За ним ще один... І ще... Мить — і я вже весело регочу, повалившись спиною на ліжко і тримаючись руками за живіт. А поруч зі мною Лалі, посіпуючи від сміху ногою.

— А якщо чесно? — за хвилину запитує вона, витираючи долонею сльози і приймаючи вертикальне положення.

— А якщо чесно, Лалі, то це велика таємниця, яку нікому не можна знати, — умить споважнівши, кажу я, теж сідаючи на ліжку. — Ні-ко-му!

Слова самі просяться назовні, і я ледве стримуюся, щоб тієї ж секунди не вивалити всю правду-матінку, як вона є. Мені відчайдушно хочеться поділитися хоч із ким-небудь своїм секретом. Просто до трему, так набридло все тримати в собі, переживаючи на самоті страшні події, що по п'ятах переслідують мене. Адже я всього-на-всього звичайна людина, дівчина-студентка, а не залізна леді, яка стійко витримує всі тяготи долі.

— Ти можеш мені довіряти, — проникливо дивиться в очі сусідка, немов читаючи мої думки. — Присягаюся! Присягаюся своїм життям і магією в мені!

Вона бере мої долоні у свої й міцно стискає. Серце грудкою стає десь у горлі, і я роблю судомний вдих.

— Я з іншого світу!