Розділ 42

Нашу розмову перериває дзвінок і викладач, який увійшов до аудиторії. 

Тал зістрибує зі свого сідала і, поки професор Квінтін готується до лекції, розкладаючи необхідні конспекти на кафедрі, зі швидкістю телепорту переміщується на своє місце.

На лекції зосередитися ніяк не виходить, та й усі інші пари проходять повз мою свідомість. Викладачі старанно вдають, ніби нічого не сталося, і ніяк не коментують те мракобісся, що відбулося на балу. Але факультатив з алхімії сьогодні скасовується. Уперше, між іншим, за весь той час, що я тут навчаюся — магістр Бертон, як правило, вельми відповідально і вимогливо ставиться до свого предмета і вимагає такого ж ставлення від інших. Тому скасування пари виглядає вельми дивним і, я б навіть сказала, лякаючим знаком. І причиною цього є горезвісна міністерська комісія.

У повітрі буквально відчувається напруга, що витає, і відчуття прийдешньої біди. І хоч ніхто з учителів нічого не сказав про Мака, серед студентів інформація, яку перед парами нам озвучив Тал, і так поширюється досить-таки швидко. Шила в мішку не сховаєш, навіть якщо дуже сильно хочеться.

Вівторок минає в такій самій гнітючій атмосфері, а в середу з'являються вони. Мені не потрібно навіть знати в обличчя прибулих, щоб зрозуміти — ось вона, та сама комісія, яка останні кілька днів не дає спокою ні адміністрації, ні учням.

Я саме біжу через хол на лекцію, розуміючи, що безбожно спізнююся. У Лалі сьогодні з другої пари навчання починається, і я за компанію з нею безсовісно проспала, а коли до мене дійшов увесь ступінь моєї помилки, було пізно. Утім, я й пишатися собою маю повне право. Зібратися за десять хвилин і за п'ять добігти до корпусів — це воістину варте поваги.

Я настільки захоплююся думками про те, як би скоріше дістатися до аудиторії, що ледь не наштовхуюся на групу дивних людей у довгих чорних мантіях. В останню мить мені вдається загальмувати й шаснути назад у бічний коридор, який веде до алхімічних лабораторій та віварію.

Процесія прибульців виглядає лячно. Першої миті вони мені навіть здаються схожими на назгулів із «Володаря перснів». І тільки потім, я, пильніше роздивившись їх, розумію, що це звичайні люди, маги, просто з низько насунутими на очі каптурами мантій. Не дивно, що я їх сприйняла за фантастичних істот.

В академії, як і в усьому Авердині, не прийнято ходити в таких убраннях, хіба що наш ректор час від часу міг похизуватися в подібній мантії, і то недбало накинувши її на плечі. А ці міністерські закуталися в неї, як гусениці в лист подорожника.

Але, навіть зрозумівши в чому справа, страх усе одно не відпускає мене. Щось неправильне, страшне струмує, сочиться від цих магів, холодне, як сама смерть і настільки ж небезпечне.

Якоїсь миті приходить відчуття, що не тільки я одна захоплено розглядаю прибульців, а й мене вельми скрупульозно вивчають. Відриваю погляд від останнього в компанії згорбленого, як столітній старець, «назгула» й обводжу очима інших. Так і є!

Один із перших, хто крокує в процесії, свердлить мене зацікавленим поглядом. Тінь від каптура, що падає на очі, не дозволяє мені побачити повністю риси його обличчя, але невиразне впізнавання не дає мені спокою. Як і те, що він мене теж явно десь бачив. Та, власне, чоловік і не приховує цього, підіймаючи долоню до скроні, немов бажаючи доторкнутися у вітальному жесті до крисів неіснуючого капелюха.

Відступаю вглиб коридору, намагаючись сховатися від зацікавленого погляду, а потім і зовсім розвертаюся та біжу в протилежному напрямку. Поки ці міністерські заберуться з мого шляху, пів пари може минути. Зайду-но я з іншого боку в аудиторію. На превелике щастя, у потрібне мені приміщення я цілком можу потрапити ще однією дорогою.

Утім, під кінець пар знайомий «назгул» геть вилітає з голови, оскільки мене приголомшують іншою новиною.

Незважаючи на те, що всі підозрювали, чим закінчиться комісія, у глибині душі все ж сподівалися, що такого не станеться, або, принаймні, не так швидко. Але Ванора, яка повернулася з деканату, куди ходила, щоб затвердити списки тих, хто їде на екскурсію в ботанічний сад, безжально вбиває всі наші сподівання.

— Професора Квінтіна усунули з посади заступника, — похмуро заявляє вона, ляснувши по парті шкіряною папкою з документами. — На його місці тепер людина з міністерства — майстер Таурус Різ.