Примирення з товаришем

Наступного дня Філ все ще трішки ображався на товариша. Олівер, як міг, намагався залагодити свою провину і після чергового обіду та щирої розмови хлопці знову стали ліпшими товаришами. Філ досі не міг повірити, що його ліпший товариш має стосунки з живою дівчиною. В дві тисячі сто вісімнадцятому році це виглядало б так, наче ти живеш з козою. Коли у сорокових роках минулого століття люди вперше почали жити з роботами-супутниками, різкий контраст відчувався менше.

Звичайнісінький четвер в офісі промайнув майже непомітно. Після роботи Олівер вирішив сходити до спортзалу. Цього разу ретро-зал зі штангами він оминав, тому приділив увагу гімнастичним вправам та трішки побоксував з своїм спаринґ-партнером QI. 

Після тренувань він зайшов за Ліліт, і вони знову відправилися гуляти містом та розповідати одне одному новини. Те, що трапилося у середу, неабияк налякало дівчину. Імовірно, що про їх стосунки дізнались і в її організації. Ліліт, як і Олівер, була першою дитиною корпорацій, тільки медичної.

Між ними з’явився зв'язок більше схожий на хімію. Невидима, але відчутна постійна потреба одне в одному. Для покоління людей, які досягли вершини еволюції власного егоїзму, це видавалося дивним і незвичним. Вони вже не звертали уваги на здивовані погляди перехожих і жили своїми новими відчуттями. Лише згодом Олівер збагнув, що хімія, яка між ними з’явилась, мала свою табуйовану у його суспільстві назву — кохання між живими людьми.

Різниця з Євою була помітна в усьому. Ліліт інколи пітніла, могла почати гикати чи чихнути. А постійна потреба їсти, пити чи ходити до вбиральні ламала звичні стереотипи. Дивно, але це не лише не відштовхувало, а навпаки зближувало, нагадуючи про вразливість людської природи.

Закохані робили дурниці, які дарували неймовірне відчуття щастя: могли вивалятися на газоні, цілуючись і граючись одне з одним, не звертали уваги на осуд перехожих, пустували. Одним словом, поводились, мов ті п’ятирічні дітлахи. І так минали дні за днями.