Розділ 32

  Роман не поспішав відповідати на запитання дружини. І Влада це ще більше засмутило. Він то почав думати…, десь в глибині його душі все-таки спалахнула надія…, хотів, щоб Роман сказав, що вони знову друзі…

-Ну, гаразд, мені треба йти,- нарешті промовив Влад,- я вірю, що операція пройде успішно і ти позбудешся тієї пухлини. А ще я подбаю про те, щоб тебе прооперував хороший спеціаліст. І не заперечуй.

-Дякую тобі Владе,- Ніка щиро зраділа цьому.

-Я після роботи ще зайду,- Дарина відчувала незручність через ситуацію яка склалася, через те, що її брат нічого не відповідав та взагалі продовжував мовчати.

  І коли вже Влад взявся за дверну ручку, щоб відчинити двері Роман відповів змушуючи всіх присутніх обернутися в його бік:

-Ми знову друзі і я хотів би потиснути тобі руку і подякувати, що ти допомагаєш мені незважаючи на те, що тобі зараз і самому тяжко. І скажу тобі чесно, я сумував за тобою друже.

-Я теж сумував за нашою дружбою,- Влад розвернувся, усміхнувся і підійшов до лікарняного ліжка та потиснув руку Романові, який вже встиг її простягнути,- коли тебе випишуть з лікарні обов’язково разом вип’ємо пива.

-Та згадаємо, що нам прийшлося пережити разом. У нас-то вдосталь спільних спогадів,- додав Роман,- але про Даринку…

-Роман, хай вони самі вирішують,- Ніка зупинила свого чоловіка, бо чудово здогадувалася про що він буде говорити далі, а вона то не хотіла, щоб Роман поспішив із своїми висновками,- не треба нікому вказувати, що їм робити.

-А я і не вказую,- обурився Роман,- я дбаю про свою сестру. Я бажаю для неї тільки найкращого, хочу вберегти від неприємностей. І ще вчора, коли я був переконаний, що мені не вижити, то запитав у себе самого, як же ви будете без мене, як буде без мене моя менша сестричка. Хто про неї подбає, захистить…

-Я кохаю твою сестру,- сказав сміливо Влад ризикуючи почути від Романа, що їхній дружбі знову кінець,- я її кохав і тоді і кохаю зараз і буду кохати завжди. А ще я хочу з нею одружитися. І хай, я їй ще не пропонував цього, але це те чого я хочу зараз найбільше. Хочу, з Дариною були завжди разом. Хочу, щоб Дарина стала не тільки моєю дружиною, а мамою моєї донечки. І хочу, щоб у нас народилися спільні діти. Понад усе, хочу з нею прожити довго і щасливо, хочу про неї дбати та оберігати…

-Ти мабуть вирішив мене тут і зараз добити,- Роман ніяк не хотів це сприймати та потім він кинув погляд на Дарину, яка стояла така розгублена і плакала.- Сестричко, ти мабуть теж його кохаєш?

  Дарина несміливо кивнула головою, бо не в змозі була відповісти. У цей момент їй  зробилося несамовито страшно, злякала реакція брата. Та реакція, яку вона такий довгий час намагалася уникнути, відтягнути. Їй здалося, ну от і все кінець, настав той час. Настав кінець, якого вона так боялася. Дарина відчула, що брат вже був налаштований прогнати її геть.

-Так,- майже пошепки відповіла нарешті вона, розуміючи, що немає вже сенсу щось заперечувати,- я хотіла тобі у цьому зізнатися.

-Відколи ти його кохаєш?- Роман з серйозним вираженням обличчя дивився на Дарину, відмовляючись сприймати почуте.

-Та я й сама не знаю, коли закохалася у нього,- розвела руками Дарина на зводячи очей з Романа,- я не планувала цього, це відбулося якось само собою. Я його покохала так сильно і тепер не можу і не хочу без нього. Ти, будь ласка, зрозумій мене. Я не хочу, щоб ти на мене ображався братику…

-Не можу повірити у те що я чую,- Роман ще сильніше нахмурив брови,- ще не так давно ти…, а тепер… Ти впевнена у своїх почуттях до нього?

-Так, я кохаю Влада і хочу бути з ним. А ще я хочу, щоб ти скоріше одужав, повернувся до нормального життя та порадів за мене. Підтримав та схвалив мій вибір.

-Влад хороша людина,- додала Ніка.

-Ти, Владе прямо тут всіх моїх дівчат зачарував…,- Роман хотів сісти на ліжкові та у нього розпочався кашель.

  Кашель був наскільки сильним, що довелося покликати лікаря та покинути палату. Лікар сказав, що не варто більше турбувати пацієнта, що його терміново потрібно готувати до операції. І всі все зрозуміли. Зрозуміли, що розмову вони зможуть продовжити вже тільки після операції. І тільки тоді зможуть дізнатися чи схвалить Роман стосунки своєї сестри та свого друга чи так і буде не погоджуватися з цим. Чи відвернеться він від сестри чи порадіє за неї.

  Наступні дні були загострені, занадто натягнуті, сповнені хвилювання та переживань. Кожен з них молився, щоб операція пройшла успішно. Ніка та Дарина перебували щодня у лікарні і Влад теж був поруч з ними. І новина про те, що пухлину вдало видалили і що з Романом буде все добре зняла напругу і підняла настрій.

-З Романом все буде добре, щастя то яке,- тепер Ніка плакала від радості, а не від смутку.

-Він буде жити,- додала Дарина теж витираючи свої очі.

-Попереду реабілітація, та це вже дрібниці порівняно з тим що було. Друг швидко почне одужувати,- Влад теж не зміг стримати емоції радості, які переповнили його вперше за останні дні.

  Дійсно, Романа вже за пару тижнів виписали з лікарні. І хай він ще виглядав не дуже здоровим, зате щасливим. Зайшовши на подвір’я свого будинку Роман зупинився піднімаючи голову та розглядаючи все навкруги. Він вдихнув на повні груди свіже повітря, його переповнювало щасливе відчуття того, що він повернувся не тільки додому, але й до життя.  І від цього усвідомлення його самопочуття щосекунди поліпшувалося, з’являлася цілковита вдоволеність буттям. І сумні думки потроху відступили, натомість з’явилися плани на майбутнє. У своїх думках він був вдячний долі, що вона подарувала йому такий шанс. Шанс на життя. Цінність життя безмірна і найдорожча. І це починаєш добре розуміти, коли знаходишся так близько від смерті, на межі вічності...

  З будинку вибіг Даня, який нетерпляче чекав на батька:

-Тату, тату…,- хлопчик кинувся на шию Романа почав цілувати та міцно обіймати.

-Синку, ти обережно, бо в тата ще не повністю рана загоїлася,- з турботою у голосі та сльозами на очах попередила Ніка Даню.