Розділ 20

  Дарина на таксі повернулася додому. Розрахувалася з таксистом та вилізла з салону автомобіля. Повільним кроком підійшла до хвіртки та зупинилася. Вона вперше в житті вчинила на перекір своїм переконанням та принципам. Стала на перешкоді поліції. Як вона могла? Та головне, чому вона так вчинила? Чому переступила через закон? Через той закон на боці якого була не тільки вона, а вся її родина. Що нею керувало, коли вона побігла рятувати Влада?

  Вона так вчинила, бо він був небайдужий їй, як не намагалася переконати себе, що це не так. І як не прагнула відгородитися від того почуття – не змогла. Не вдалося, як з’ясувалося не під силу їй. Неможливо боротися з почуттями кохання. Дарина злегка усміхнулася усвідомлюючи те, що вона по-справжньому кохає Влада. І заради нього готова на вчинки про які буде шкодувати потім. Як швидко вона в нього закохалася. Закохалася у того хто був ще не так давно байдужий їй, закохалася у того, кого ще нещодавно викреслила зі своєї пам’яті.

  Ну добре, Дарина відчинила хвіртку та зайшла на подвір’я. Що добре? Розмірковувала вона далі. Що доброго в тому, що вона закохалася у чоловіка, який не відповідав її ідеалам. І як відтепер з’ясувалося, що Влад дійсно був на боці злочинності. А вона то до останнього думала, вірила, була впевнена, що він чесний і поважає закон. Вона хотіла в це вірити і тому вірила. Знову помилилася. І помилилася не тільки у Владові, а й в своїй подрузі. Все-таки вона погано розбирається у людях.

  І що їй тепер з цим робити? Насамперед, що робити з тими почуттями, які в неї з’явилися до Влада. Як бути далі?

-Ну, нарешті ти повернулася,- Роман сидів на лаві тримаючи у руках її дипломат та чекав на сестру.- І де це ти була?  Чому не відповідала, коли я тобі телефонував? А знаєш я то здогадався…

-Про що ти здогадався?- занервувала Дарина гадаючи, що Роман має на увазі її вчинок.

-Я здогадався про те, що ти вже давно після роботи прийшла додому, а потім терміново кудись побігла і нікому нічого не встигла сказати. Дипломат твій на лаві знайшов,- уточнив Роман.- Дано, може ти поясниш в чому тут річ. Я хвилювався за тебе.

-А… я…,- Дарина з полегшенням видихнула, бо брат не про все здогадався.

   Та не знала, що відповісти як викрутитися із цієї ситуації. Що такого сказати, щоб він їй повірив? Від думки, що їй доведеться обманювати рідну людину робилося дурно, але вона намагалася не подавати виду. Ось, до чого все це привело – до обману.

-Що ти? Ніяк не можу тебе зрозуміти. Не хочеш зізнаватися чи що?- Роман починав заводитися, бо йому не сподобалося те, що від нього щось приховують.

-Я ходила до магазину, той  що знаходиться в кінці нашої вулиці,- на ходу вже ж вигадала Дарина відганяючи від себе смуток через те. що їй все ж довелося сказати неправду братові,- але як потім з’ясувалося, що магазин вже зачинився. Чомусь я забула графік їхньої роботи.

-І що ти там хотіла купити?- якось недовірливо продовжував запитувати Роман.

-Морозива... Знаєш, так захотілося морозива,- Дарина сіла поруч з братом на лаві,- хотіла всім нам купити морозива.

-Якщо справа в цьому, то я зараз поїду до центру і в нічному магазині куплю морозива,- Роман підвівся,- зараз збігаю візьму ключі від машини.

-Не треба нікуди їхати. Мені вже перехотілося,- Дарина почала відмовляти брата продовжуючи відчувати свою вину перед ним за свою брехню,- Романе, ти краще скажи коли будеш мене вчити водити машину.

-Намагаєшся перемкнутися на іншу тему,- здогадливо сказав Роман,- але мені буде неважко поїхати та купити морозива.

-Мені й справді більше не хочеться,- Дарина намагалася підбадьоритися, поліпшити свій настрій,- пішли вже до будинку.

-Ну, якщо і справді більше не хочеш, то пішли до будинку. А вчити водити тебе буду вже на цих вихідних…

  Згодом Дарина піднялася до себе в кімнату відчувши полегшення від того, що брат повірив їй у версію з магазином і не здогадався, що це неправда. Вона переодяглася, намагаючись відігнати від себе всі погані думки. І тільки-но хотіла лягти у своє ліжко, як їй зателефонували і це був Влад. Дарина хотіла відбити дзвінок і вже майже готова була це зробити коли передумала та відповіла:

-Навіщо телефонуєш?- запитала відразу перебуваючи в невідомості  від того чи здогадався Влад про її допомогу в його бік, бо не знала, чи впізнав її той чоловік, яким вона передавала інформацію.

-Дякую тобі,- відповів він,- та по телефону на цю тему бажано не розмовляти.

-Тоді і не будемо розмовляти. Я тобі взагалі-то телефонувала,- Дарина намагалася подавити в собі хвилювання, не хотіла, щоб воно відчувалося в її голосі.

-Я вже потім побачив пропущений виклик, а до того не чув дзвінка. Аби чув, то я б не став би його ігнорувати,- Влад говорив з ніжністю,- пропоную завтра зустрітися в будиночку за містом та поговорити. Я хочу тобі все пояснити і особисто подякувати за допомогу.

-Думаю, що це невдала ідея,- якось невпевнено відповіла вона,- нам краще не бачитися.

-Навіщо ти відмовляєшся зустрітися зі мною, коли насправді хочеш цього,- Влад хотім переконати дівчину все-таки погодитися на зустріч,- ми тільки поговоримо… якщо ти про це… я до тебе чіплятися не буду. Обіцяю. Повір, я зовсім не хочу завдати тобі шкоди.

-Я тобі вірю. Я подумаю, а потім тобі передзвоню і повідомлю своє рішення. Ти не проти?

-Гаразд, я буду чекати на твій дзвінок,- і Влад відключився.

  Дарина кинула погляд на годинника. Вже було далеко за північ. Бажано негайно лягати спати, спробувати хоч трішечки задрімати, бо вже зовсім скоро треба буде збиратися на роботу. І відпочинок їй був вкрай необхідний. Та заснути ніяк не вдавалося і вона продовжувала крутитися з одного боку на інший. Та потім аж під самий ранок все ж задрімала.

  Вранці задзвенів будильник. Дарина змусила себе підвестися з ліжка намагаючись прогнати сонливість. Від майже безсонної ночі розколювалася голова та запухли очі. Дівчина змусила себе збадьоритися. Прийняла контрастний душ після якого ніби ожила. Одяглася та спустилася сходами до низу.