Розділ 30

Туман ніби щільним простирадлом обгорнув Лондон. Ліхтарі на стовпцях та фари від машин розганяли туман. Доріан байдуже дивився у вікно й де-не-де помічав перехожих. Поглянув на годинний й, зітхнувши, стиснув вуста. Плече ще нило від болю, й навіть знеболювальні препарати не допомагали. Під’їхавши до прокуратури, вийшов з автівки й попрямував до кабінету Еріка Міллігана. Доки адвокати займалися звільненням його охорони й Каміли, Доріан прийшов на новий допит у прокуратуру.

У супроводі правоохоронця Доріан пройшов довгий коридор. Зайшовши у кабінет Еріка Міллігана, Норман побачив Камілу. Дівчина, оглянувшись, легко всміхнулася й, мигцем поглянувши на прокурора, зітхнула й склала руки на грудях. Мілліган з-під лоба поглянув на Доріана, кивнув й сказав, щоб він присів навпроти Каміли Амор. Прокурор виглядав втомленим не менше, ніж Норман.

— Каміло, як ти? — присівши у крісло, запитав Доріан.

Амор, знизавши плечима, відповіла:

— Нормально. Я була одна в камері, й навіть був час залишитися на самоті зі своїми думками. Сподіваюсь, той покидьок батько також буде сидіти один у камері й бажано у в’язниці сурового режиму.

Доріан хмикнув.

— Вже не буде сидіти! — сказав Мілліган.

Доріан переглянувся з Камілою. Прокурор, діставши фото, поклав їх на стіл. Норман й Амор, поглянувши на них, округлили очі.

— Флетчера вбили у його маєтку! Грехема у камері також! Скоро відбудеться екстрадиція Аманди Кінг і охорони Флетчера з Норвегії. Тому справу не закриваємо, а вас обох відпускаємо під підписку про невиїзд! — промовив Мілліган й, стиснувши вуста, відвернувся.

— Хто замовник? — запитав Доріан.

Мілліган хмикнув й, пильно поглянувши на Нормана, відповів:

— Змовників може бути багато! Можливо, ти, Нормане, або навіть Генрі Тернер. Можливо, ви міс Амор. Або хтось інший.

Каміла голосно фиркнула.

— Я взагалі-то планувала поїхати до матері у Європу. Й також додам: мені зовсім не шкода батька. Як би це не цинічно звучало, у мене не має стільки грошей, щоб замовити вбивство Флетчера.

Мілліган пильно поглянув на Камілу, а потім перевів погляд на Нормана.

— У Флетчера достатньо ворогів, — сказав Доріан. — Якщо ви нас відпускаєте під підписку про невиїзд, то давайте скоріше підпишемо відповідні документи. Міс Амор, — перевівши погляд на Камілу, всміхнувся, — впевнений, що хоче відпочити у м’якому ліжечку.

Каміла округлила очі. Опустила голову й, стиснувши вуста, волоссям закрила обличчя, щоб чоловіки не помітили рум’янець на щоках.

Підписавши всі відповідні документи, Доріан й Каміла вийшли з приміщення прокуратури. Дівчина, стрепенувшись, оглянулася й промовила:

— Нарешті свобода! Й туман розвіявся. Просто супер. Все чудово. Життя продовжується.

— Ходімо, злочинниця! — засміявшись, сказав Доріан.

Вони дійшли до автомобіля Нормана. Під’їхав другий позашляховик, із нього вийшов Оуен.

— Місіс Вільямс хвилюється, щоб ти не дай боже не схуднув, Доріане! — хмикнувши, сказав Бішоп.

Каміла також не стримала смішок й мигцем поглянула на Нормана.

— Дякую, Оуене! — нахмурившись, сказав Доріан. — Місіс Вільямс завтра забереш!

— Босе, так я вільний? — розвівши руками, запитав Бішоп.

— На сьогодні так! — відповів Доріан.

— Чудово. У мене якраз на сьогоднішній вечір були плани! — сказав Оуен.

— Містере Бішопе, Софія любить півонії, — озирнувшись, сказала Каміла. — Й сьогодні в університеті вечірні заняття.

Оуен кивнув й, відкланявшись, пішов до своєї автівки.

Доріан, поглянувши на Амор, вигнув брови.

— Що таке? — помітивши вираз обличчя чоловіка, Каміла знизала плечима й додала: — Оуен більш сердечний ніж ти, Нормане. Принаймні він не соромиться показати свої емоції та почуття.

— Все сказала? — запитав Доріан й, відкривши дверцята машини, кивнув Камілі.

Сівши позаду разом з Амор, сказав водію їхати додому. Каміла попрохала у Доріана телефон й зателефонувала матері. Вона не могла зізнатися їй, що була затримана поліцією й доки не зможе приїхати до неї. Як би Камілі не було соромно, однак прийшлося говорити, що зайнята на роботі. Доріан, поглянувши на Амор, побачив, як по її щоках стікали сльози. Також вона розповіла про вбивство Романа Флетчера.

Естер Флетчер вимкнула мобільний телефон. Поглянувши на телефоні фото Флетчера, легко всміхнулася. Поряд із Романом вона пережила пекло на землі, навчилася бути невидимою й спостерігати зі сторони. Спочатку Естер була у психіатричній клініці, потім замкнута у маєтку Флетчера разом з його сином від іншої жінки. Естер дала йому любов, яку не могла дати Камілі. Вона виростила його, як рідного. Коли хлопчику було дванадцять років, Естер, не витримавши жорстокості Романа по відношенню до сина, допомогла юнаку втекти. Жінка могла витримати всі знущання над собою, проте не могла дивитися знущання над дитиною. Пройшли роки, і син знайшов її. У нього вже було інше ім’я та прізвище. Ерік Мілліган, усиновлений хлопчик родиною прокурора Міллігана. Роман навіть не знав, що живе в одному місті із сином. А Ерік, спочатку не видаючи себе, дав підказку Доріану про місцеперебування Естер, а потім помстився Флетчеру за всіх! Це була лише їхня таємниця! Інколи законні методи не завжди дієві, це Ерік Мілліган чудово знав.