Розділ 28

Скільки людині потрібно часу, щоб збагнути свої помилки? Адже життя кожного з нас наповнене як і яскравими фарбами, так й часом у гаму додаються чорні акварелі. Як зрозуміти свої почуття, коли розум твердить, що не можна більше вірити, а серце вже веде свій бій за кожну емоцію, навіть якщо вона не завжди позитивна, усмішку коханого, дотик, життєві моменти.

Випробування долі чи людський егоїзм?

Часто ми переживаємо не тільки дрібні життєві зміни, а й журливі та гіркі втрати, які западають глибоко в серце й несуть внутрішній біль чи психологічні травми. Нам всім притаманно робити крок вперед і два назад. Варто зупинитися, оглянутися, глибоко вдихнувши, й поступово прийде усвідомлення того, що те, що вже трапилося, неможливо змінити й життя не зупинилося. У кожному з нас є прихований резерв сил, який змушує нас йти вперед. У кожного з нас є людина, заради якої ми йдемо по скелистому шляху, стираючи ноги до крові. Нам боляче не лише фізично, але й душевно, однак ми продовжуємо йти далі. Крок за кроком, й здавалося, коли вже сил немає, нас підхоплюють на руки та не дають згаснути.

Ліззі, перебуваючи в обіймах Адама, відчувала журбу на серці.

— Не сумуй, кохана, — прошепотів Адам і ніжно поцілував Ліззі у вуста.

Елізабет, попрощавшись з Адамом, почала збирати речі. На душі було тяжко. Однак вона не лише Адаму пообіцяла, що буде сильною, але й собі також. Почувши стукіт у двері, оглянулася. На порозі з’явилася Каміла.

— Як мама? — запитала Ліззі.

— Дякуючи Доріану, вона повернулася до мене, — зайшовши в кімнату, відповіла Каміла. — Проте вчора в супроводі охорони вона відлетіла в приватну лікарню в Європу. За час проведений із… Флетчером, їй потрібна реабілітація та психотерапевт.

— Я з розв’язанням своїх проблемам так і не познайомилася з нею, — із сумом сказала Ліззі.

— Можливо, ще буде шанс! — знизавши плечима, промовила Каміла.

— Чому ти не полетіла з нею? — присівши на ліжко, запитала Ліззі.

Каміла зітхнула. Ставши біля вікна, склала руки на грудях. Озирнувшись, промовила:

— У мене є ще невирішені питання в місті.

— Каміло, доки мене не буде, попрошу тебе, приглянь за Доріаном, будь ласка.

Амор, вигнувши брови, знизала плечима. Провівши рукою по своїй густому волоссю, нахмурилася. Ліззі, помітивши її збентежений вираз обличчя, всміхнулася.

— Я… постараюся! — сказала Каміла.

— Які між вами стосунки? — запитала Ліззі, й Амор ще більше напружилася.

Через кілька секунд Ліззі додала:

— Не буду лізти тобі в душу. У самої душевних хвилювань вистачає. Однак скажу своє спостереження: якби Доріан не викликав у тобі ніяких емоцій, ти б відразу відповіла, а не хмурилася й бентежилася.

Каміла, поглянувши на Елізабет із-під чола, легко всміхнулася. Відвернувшись, закотила очі й зітхнула.

— Все дуже складно! — зізналася. — Доріан, як сплячий вулкан. Не знаєш, коли вибухне. У його присутності постійно відчуваю викид адреналіну. Хочеться втекти, однак залишаюся стояти, ніби заворожена. Можу обурюватися, а насправді це лише привід не показати своєї боязні перед ним. Доріан темпераментний, харизматичний, владний та… — Каміла стиснула вуста й нервово почала ходити кімнатою.

— Можливо, ти також хотіла додати, що він… гарний, надійний й терплячий? — знизавши плечима, сказала Ліззі.

Каміла, кивнувши, промовила:

— Саме це я і хотіла сказати!

Ліззі засміялася, і її дзвінкий сміх підтримала Каміла.

— Ох, чому все так складно в почуттях! — розвівши руками, перегодя промовила Елізабет. — Ми інколи самі собі створюємо проблеми.

— Ліззі? — почувши голос Доріана, вона піднялася з ліжка, й вже через кілька секунд чоловік зайшов у кімнату. — Ти готова? — склавши руки на грудях, запитав.

— Майже! Ще хвилин двадцять і буду готовою!

Доріан, кивнувши, мигцем поглянув на Камілу й вийшов із кімнати. Помітивши цей швидкий погляд, Елізабет вигнула брови.

— Сподіваюсь, що за час моєї відсутності ви не рознесете цей будинок! — закривши одну сумку, сказала Ліззі. — Або через дев’ять місяців я стану тіткою.

Каміла від слів Елізабет голосно фиркнула й обурилася:

— Придумала таке! Я не планую… нічого з твоїм братом!

— Саме зараз не плануєш, а там життя покаже! — спокійно сказала Елізабет й, схилившись, закрила валізу.

— Чому ти так раптово змінила свою думку про мене? — запитала Каміла.

Ліззі, піднявши очі, відповіла:

— Справа навіть не в тобі, Каміло. Ставлення самого Доріана змінилося не лише до мене, але й до тебе також. Він прийняв мене, як рідну, захищав і продовжує захищати навіть не дивлячись на те, що мій покійний батько відмовився від нього. А заради тебе він знайшов твою матір. Можливо, він керувався думкою, що таким чином більше дошкулить Флетчеру. Однак твій батько точно не пробачить йому, адже тепер питання повстало не лише в бізнесі та порту. Думай сама, Каміло!