Розділ 26

Вийшовши з кабінету прокурора Міллігана, Елізабет у коридорі зіштовхнулася з Олівером Тернером. Обійшовши чоловіка, направилася до виходу.

— Елізабет, почекай, будь ласка! — голосно сказав Олівер й, наздогнавши її, схопив за лікоть.

Ліззі, оглянувшись, байдуже поглянула на чоловіка та, перевівши погляд на його руку на своєму лікті, вигнула брови. Озирнувшись, кивнула охороні, й вони зупинилися. Олівер, відпустивши руку, зітхнув й тихо сказав:

— Елізабет, я не хотів, щоб все так трапилося. Адам і ти не повинні були постраждати.

 Ліззі, схиливши голову набік, пильно дивлячись на Олівера, промовила:

— Кожна наша дія чи бездіяльність мають наслідки. Я втекла від шлюбу з тобою й втратила батьків. Робила помилки і тепер намагаюся виправити їх, й першу чергу хочу змінити стосунки з братом. А всі твої діяння нехай будуть на твоїй совісті, Олівере.

Елізабет, розвернувшись, пішла.

Оуен, під’їхавши до університету, зателефонував Доріану. Отримавши від нього інструкції та пароль від сейфа, вийшов з машини. Помітивши погляди студенток, вигнув брови й, хмикнувши, попрямував до декана. Чоловік сказав, що йому телефонував містер Норман й, провівши Оуена до кабінету Каміли Амор, відкрив двері. Бішоп, подякувавши за допомогу, зайшов. Оглянувшись, нахмурився. У кабінеті ніякого сейфа не було. Пройшовши, оглянув приміщення й, знайшовши маленький сейф за картиною, ввів пароль й дістав флешку та документи, які лежали всередині.

Вийшовши з університету, зіштовхнувся з білявкою. Дівчина, розливши на светр каву, голосно фиркнула й, скинувши чорні окуляри, поглянула на Оуена.

— Ти? — здивовано запитала Софія.

— Кошеня, я не хотів, — розвів руками Бішоп. — Це випадковість. Ти сама на мене налетіла, як вихор.

Софі, глибоко вдихнувши, викинула у смітник стаканчик й оглянулася.

— З мене кава, — підморгнувши, додав Оуен.

Софія, опустивши голову, поглянула на зіпсований светр від кави.

— Як Елізабет? — піднявши голову й, наблизившись, тихо промовила.

Оуен, знизавши плечима, сказав:

— Ну, Елізабет мене не цікавить, щоб я думав, як вона. Все, що я знаю, вона продовжує ходити у лікарню і її стосунки з Доріаном покращилися.

Софія широко усміхнулася.

— Питання про Елізабет такий собі метод відмовчування від пропозиції кави? — підморгнувши, запитав Оуен.

Усмішка на обличчі Софі зникла. Дівчина, зітхнувши, знизила плечима. Оуен, оглянувши Софію, нахилився до неї й прошепотів:

— Буду чекати, коли ти, кошеня, погодишся на мою пропозицію.

Софі, піднявши голову, поглянула Оуену у вічі й, легко усміхнувшись, відповіла:

— Я подумаю.

Софія, ще раз поглянувши на свою зіпсовану кофтинку, стиснула вуста й, розвернувшись, пішла. Оуен, провівши дівчину поглядом, не стримав усмішки. Софі, на кілька секунд зупинившись, озирнулася. Всміхнувшись, кивнула й влилася у потік студентів, які поспішали на пари.

Елізабет, повільно йдучи по арковому мосту, знаючи, що неподалік охорона Доріана, зупинилася й поглянула вдалечінь. Життя кипіло у місті, туристи фотографувалися на фоні Біг-Бену, а дитячий веселий галас ніби став відголосом її минулого безтурботного життя. Динамічність сучасного життя змушує зрідка замислюватися про те, як же знайти внутрішній спокій та спосіб розв’язувати проблеми, які невгамовно руйнували залишок віднайденого спокою та щастя. Ліззі, намагаючись позбавитися душевного тягаря, який мучив її протягом двох років, зрештою ледве не втратила себе. Вона продовжувала винуватити себе за смерть батьків. Й втеча від проблеми не стала її вирішенням, а лише запустила круговорот подій. Глибоко вдихнувши, на мить заплющила очі. Відчувши легкий дотик до плеча, оглянулася. Поряд стояв Доріан. Елізабет, усміхнувшись, поглянула на брата. Він той, хто захищає її попри минуле. Він той чоловік, який перевернув її свідомість догори дриґом. Завдяки йому більше в її житті не було сумнівів та протиріч. Втративши батьків й два роки свого життя, все одно з вдячністю пригадувала дядька Освальда, його шхуну і безкрайні краєвиди моря, яке одночасно стало її згубою та порятунком. Притулившись до брата, поклала голову йому на лікоть й обхопила чоловічу руку. Вона більше не була беззахисною дівчиною, яка через жалість до себе та травми минулого попервах намагалася відштовхнути коханого чоловіка. Вона буде боротися за кохання Адама. Буде боротися за родину, яку дав їй Доріан. У її житті є найвродливіша та найсміливіша подруга Софія. Вона вже не самотня!

Доріан, обійнявши сестру, поцілував її у маківку й промовив:

— Я ще й досі проти того, щоб ти зустрічалася з Амандою Кінг. Однак не буду тебе переконувати й давити своїм авторитетом, — нахмурився.

Ліззі, усміхнувшись, підняла голову.

— Доріане, дякую за розуміння.

— Все підготовлено до вашої зустрічі, однак прошу одного: будь обачною.

Приїхавши у ресторан раніше зазначеного часу, Ліззі побачила у VIP-кімнаті камеру та вихід на лоджію. Власник ресторану з незадоволеним виразом обличчя повідомив, що її спеціально встановили за кілька годин до її приїзду.