Розділ 25

— Цікаво, і якою була умова?

Почувши голос Доріана, Ліззі й Каміла оглянулися. Доріан, склавши руки на грудях, нахмурився.

— Доріане, будь ласка, вислухай Камілу й не роби передчасних висновків! — піднявшись з крісла, сказала Ліззі.

Норман, поглянувши на Елізабет, склав руки у кишені й повільно почав наступати. Каміла, дивлячись на нахмуреного Доріана, стрепенулася.

— Камі, — перевів погляд чоловік, — спустися донизу.

Доріан, розвернувшись, вийшов із кімнати. Елізабет й Каміла переглянулися.

— Ходімо! — впевнено сказала Ліззі.

— Навіщо намагаєшся допомогти мені? — захитала головою Амор.

— Я не довіряла тобі, адже не знала правду! — відповіла Елізабет. — Моє бажання знову побачити матір ніколи не здійсниться. А твоє так!

Каміла кивнула, й вони обидві вийшли з кімнати. Спустившись донизу, Елізабет у вітальні побачила жінку. Оглянувшись, помітила, як Амор застигла на місці.

— Мамо? — прошепотіла Каміла. — Це дійсно ти?

Жінка всміхнулася й кивнула. Амор поглянула на Доріана. Чоловік також кивнув. Каміла, глибоко вдихнувши, підбігла до жінки й міцно обійняла її.

Елізабет, широко всміхнувшись, підійшла до Доріана й притулилася до нього. 

— Як ти знайшов її? — прошепотіла.

— Це було складно, проте можливо, — відповів Доріан й обійняв Ліззі.

— Флетчер, мабуть, зараз на собі волосся рве, — тихо сказала Елізабет.

— У мене до тебе буде серйозна розмова, — сказав Доріан.

Ліззі, піднявши голову, кивнула.

Каміла тим часом обіймала матір й плакала. Елізабет, поглянувши на місіс Вільямс, яка також не стримувала сльози, відчула, як її щоки стали вологими.

— Моя мила донечко, — сказала місіс Естер. — Я так довго чекала нашої зустрічі. Пробач, що не змогла вберегти нас.

— Мамо, це ти пробач, що не змогла тебе раніше врятувати.

— Камі, ти не винна. Не звинувачуй себе, моя мила.

— Флетчер за все відповість, — тихо сказала Каміла й, поглянувши на Доріана, через сльози всміхнулася.

Норман, усміхнувшись, кивнув й, взявши сестру за руку, повів її за собою в кабінет.

— Ліззі, якщо ти готова, то завтра повинна дати свідчення в прокуратурі проти начальника охорони Флетчера.

Елізабет, знизавши плечима, закила ногу на ногу, проте від болю зойкнула. Сівши зручно у кріслі, сказала:

— Я думала, що ти його уб’єш!

Доріан від здивування вигнув брови.

— Пробач, поганий жарт. Я готова дати свідчення проти того покидька.

Норман кивнув.

— У бізнесі немає друзів. Є ділові партнери, які можуть зрадити, та вороги, які понад усе бажають тебе знищити, — оглянувшись, сказав Доріан. Ліззі пильно поглянула на брата. Він, розмістившись за столом, склав руки на грудях й продовжив говорити далі: — У бізнесі немає прощення. Якщо ти слабкий і здав позицію, то чекай, що скоро прийдуть шакали, які із задоволенням будуть насолоджуватися твоїм страхом і, зрештою, нападуть.

Ліззі з нерозумінням захитала головою. Доріан, слідкуючи за її реакцією, додав:

— Ти повинна знати, що довіряти нікому не можна, особливо у бізнесі.

— Навіть тобі? — знизала плечима.

Доріан, усміхнувшись, сказав:

— Я егоїст. Мені можна довіряти.

Ліззі, зітхнувши, кивнула.

— Я хочу, щоб ти також брала активну участь у розвитку вже родинного підприємства, — додав Доріан.

Елізабет, округливши очі, істерично засміялася.

— Доріане, дякую тобі за довіру, проте я навіть вищої освіти не маю.

— Вища освіта — це не проблема. Попереду у тебе літо, ти зможеш підготуватися до вступних іспитів. Пропоную обрати факультет економіки та менеджменту.

— Гаразд, — кивнула. — Я подумаю.

— Я також хочу, щоб ти на літо поїхала, наприклад, у Норвегію, або в якусь іншу країну Європи. Доки ти будеш там у безпеці, я зможу розв’язати питання з деякими людьми.

Ліззі нахмурилася.

— Деякі люди — це твої вороги?

Доріан розвів руками.

Ліззі, піднявшись з крісла, склала руки на грудях та почала міряти кроками кабінет.

— З приводу твоїх пропозицій щодо освіти та подорожі за кордоном, я обіцяю, що подумаю. Однак, доки буду вибирати країну Європи, в якій проведу літо, у мене є ще тут незавершені справи.

— З Адамом все нормально! — вигнувши брови, сказав Доріан.

Ліззі голосно фиркнула.

— Я його не бачила після аварії. Місіс Хелен сказала, що Адам втратив пам’ять. Пробач, однак твої слова не дають мені впевненості. Я не можу втрати його ще раз.