Розділ 23

Посеред ночі Доріан повернувся додому. У будинку панувала тиша. Чоловік, піднявшись у кімнату, прийняв душ й, одягнувшись у чорну футболку та спортивні штани, спустився у вітальню. Наливши собі у стакан віскі, важко зітхнув й присів у крісло. Почувши дзеленчання мобільного телефону та прочитавши повідомлення, хмикнув. Швидко написав повідомлення наступного змісту.

«З нею все нормально».       

Адвокати сказали, що самі розв’яжуть питання з поліцією. У лікарні загинула його охорона, одна швейна фабрика згоріла, й сьогодні Доріан дізнався, що на порт було здійснено напад та було поранено кілька працівників. Однак це не остання новина: Оуен показав фото Каміли Амор, яка кілька днів назад зустрічалася з Флетчером. Він не контролював її, й Каміла вільно переміщувалася містом, проте не довіряв, тому охорона слідкувала за нею. Надпивши віскі, стиснув стакан у руці. Почувши позаду шерех, оглянувся.

— Доріане, дорогий, чому ти не відпочиваєш? — запитала місіс Вільямс й, присівши на диван, легко усміхнулася.

Чоловік, важко зітхнувши, сказав:

— Я не розповів Елізабет, що колись її матір познайомила мене з нею. Лорен сказала, що мене звати Марк і я друг. Джордж, дізнавшись про це, знайшов нас у парку й при всіх вдарив місіс Девісон. Ліззі плакала. Я був шокованим такими діями. А Лорен, витерши кров з губи, підняла підборіддя та, засміявшись, сказала чоловіку, що він недостойний мати такого сина, як я. Це була наша остання зустріч.

— Те, що трапилося у Норвегії, не твоя провина, — лагідно сказала місіс Вільямс.

Доріан, захитавши головою, сказав:

— Я не жалію, що батько помер. Я не ідеальний брат, проте мені шкода місіс Лорен. А Елізабет… вона, — розвів руками, — моя сестра. Однак Ліззі не зіпсована цим світом, як я. Не хочу, щоб вона знала, що таке людська жорстокість.

Елізабет тихенько стояла біля дверей й, слухаючи Доріана, відчула, як по щоках потекли сльози. Почувши поряд кроки, оглянулася й побачила Камілу. Амор знизала плечима й, підійшовши, тихо сказала:

— Я також не можу заснути. Почула, як приїхав Доріан, тому вирішила спустися донизу.

Ліззі кивнула й, витерши сльози, прошепотіла:

— Я також прокинулася, коли почула свист шин.

Коли місіс Вільямс пішла, дівчата продовжили стояти біля дверей й тупцювали на місті. Переглянувшись, обидві знизали плечима.

Доріан, оглянувшись, помітив дві тіні біля дверей. Закотивши очі, піднявся з крісла й сказав:

— Невже мене чекали?

Через кілька секунд Елізабет й Каміла вийшли.                                

— У мене безсоння! — в унісон сказали дівчата й, переглянувшись, усміхнулися.

Доріан зітхнув та, допивши віскі, обновив склянку. Ліззі, підійшовши до брата, обійняла його. Чоловік, вигнувши брови, обійняв у відповідь. Каміла, спостерігаючи за ними, зітхнула й легко всміхнулася. Елізабет, відсторонившись від брата, забрала в нього стакан.

— Мала, тобі не можна пити алкоголь, — забравши назад склянку, похмуро сказав Доріан.

— У мене стрес, — знизала плечима Ліззі.

— У мене також стрес! — промовила Каміла й, забравши склянку віскі, одним махом випила. Закашлявшись, скривилася.

Доріан, захитавши головою, легко штовхнув обох у спину й сказав:

— Так, все дівчата, бігом у ліжко! — підіймаючись по східцях, додав: — Ліззі, лікар передав, що ти завтра повинна з’явитися у лікарні.

— Так, — кивнула.

— Поїдеш з Оуеном та додатковою охороною!                               

— Гаразд. Як скажеш!

— Я також поїду з Елізабет, — оглянувшись, сказала Каміла.

Доріан, насупившись, з-під лоба поглянув на Амор й кивнув.

— На добраніч! — сказала Ліззі й, ставши навшпиньки, поцілувала брата у щоку.

Доріан усміхнувся й, підморгнувши, сказав:

— Відпочивай, малеча. Все буде добре.

Каміла, відчуваючи нервозність, склала руки на грудях й, пройшовши свою кімнату, зупинилася біля кімнати Доріана. Почувши позаду себе смішок, оглянулася.

— Якщо хочеш, то можеш зайти… у мою кімнату. Будемо позбуватися разом від стресу, — схиливши голову набік, сказав Доріан.

Каміла, округливши очі, відступила й, озирнувшись, промовила:

— На добраніч!

Каміла відчувала не лише нервозність, але й страх, смуток, симпатію, подив, і всі ці емоції викликав в душі єдиний чоловік. Зітхнувши, переодягнулася й прилягла. Заплющивши очі, намагалася позбутися зайвих емоцій, які неочікувано та стрімко пробиралася до серця. Через кілька хвилин почала дрімати. Сон був чутливим, й вона, почувши кроки, різко піднялася на ліктях.

— Доріане, що ти тут робиш? — натягнула ковдру.

Чоловік, хмикнувши, присів на ліжко та, потягнувши Камілу до себе, поцілував у плече. Амор голосно зітхнула й, поклавши долоні на чоловічі груди, намагалася відштовхнути, проте Доріан був сильнішим. Каміла стрепенулася й відчула, як табун мурашок пробіглися по шкірі, а його дотики викликали жар у тілі. Чоловік продовжував легко цілувати її шию, підіймаючись вустами доверху.