Розділ 22

— Доріане, вони знайшли мене.

— Ліззі, маленька, я вже їду! Йди на стоянку.

Серце гупало у грудній клітці. Біль пронизував тіло. Сльози відчаю стікали по щоках.

— Довіряй мені. Я не залишу тебе, — додав Доріан.

— Довіряю, — прошепотіла й вимкнула мобільний телефон.

Адреналін, жах, розпач — все перемішалося й стало одним цілим, згустком емоцій та почуттів. Елізабет намагалася загубитися у натовпі. Взявши лікарський халат та, поклавши телефон у кишеню, шкутильгаючи, пішла далі.

— Не хвилюйтеся! Ми вже викликали поліцію! — хтось вигукнув у коридорі.

Елізабет, оглянувшись, побачила чоловіків у шкіряних куртках, які, штовхаючи пацієнтів та лікарів, озиралися. Схиливши голову, зайшла за куток та попри біль чимскоріше спустилася по східцях й вийшла на стоянку.

— Бовдури! Знайдіть її! — Елізабет, почувши чоловічий крик, заховалася за машиною швидкої й, схлипуючи, закрила рот рукою. — Вам нічого довірити не можна!

Почувши свист шин та постріли, Елізабет, пригнувшись, почала повільно обходити машину швидкої допомоги. Голова паморочилася, проте дівчина, важко зітхнувши й почувши позаду себе кроки, зупинилася. Оглянувшись, побачила позаду себе чоловіка. Він, вишкірившись, схопив її за лікоть й промовив:

— Дівчинко, будь розумницею й не постраждаєш.

Ліззі, схопивши нападника за руку, вкусила його. Пролунали постріли, й чоловік відштовхнув її. Елізабет, впавши на спину, застогнала від болю. Піднявшись на ліктях, почала відповзати. Оглянувшись, побачила Доріана й, вставши на ноги, з останніх сил почала бігти йому назустріч.

— Доріане!

Норман, озирнувшись, почав йти до неї назустріч. Зупинившись, дістав пістолет й зробив постріл. Ліззі, округливши очі, впала на коліна й, закривши вуха руками, зойкнула. По щоках потекли сльози, а тіло судомно почало здригатися.

— Маленька, — почувши голос Доріана, підняла голову. — Заспокойся, я поряд.

Ліззі, оглянувшись, затамувала подих. Позаду неї лежав чоловік у калюжі власної крові. Доріан, підхопивши сестру на руки, посадив її на заднє сидіння машини. Вона, обійнявши його шию руками, продовжила плакати.

— Рушаймо! — сказав Доріан, й автівка зі свистом виїхала зі стоянки. Поглянувши на Ліззі, обійняв її й тихо промовив: — Пробач.

Елізабет, захитавши головою, здригаючись, сказала:

— Не… проси вибачення. Ти сказав, щоб я довіряла тобі, і я довірилася. Ти не… по-ки-нув мене.

Ліззі, зітхнувши, заплющила очі й поклала голову брату на плече. Вона втомилася! Втомилася постійно боятися та бути в напрузі. Втомилася, що не може керувати своїм життям та бути поряд з коханим. Постійно якісь життєві обставини змушують віддалятися від Адама. А тепер він втратив пам’ять, й Ліззі не знала, як бути далі. Вона втомилася жити у невіданні…

Доріан, обійнявши сестру, нахмурився. Він став вразливим через Ліззі, проте не міг покинути її у біді. Через його дії Флетчер вирішив зробити удар у відповідь й викрасти Елізабет. Доки Ліззі була у лікарні, Доріан почав діяти проти Романа Флетчера: скуповував акції малих підприємств та перепродавав за більшу ціну. За підказкою Каміли Амор його адвокати знайшли людей, яких незаконно звільнили, й вони подали на Флетчера до суду. Також Норман розірвав угоду, яка була укладена з компанією Романа з портом, й через зв’язки зіпсував йому репутацію. Нечесна гра, однак з таким, як цей тип, по-іншому неможливо було діяти.

Флетчер також не залишився осторонь, крім намагання викрасти Елізабет з лікарні на одній швейній фабриці трапилася пожежа: ніхто з людей не постраждав, проте майно було знищено вщент.

Тернери своєю чергою, ніби страуси, зарили голови у пісок й, щоб не провокувати зайвий раз Флетчера, адже Олівер Тернер винен був Роману гроші, відмовилися від зустрічі з Доріаном й завчасно перевезли Адама в іншу лікарню. Тепер повстало питання, вони знали, що Роман Флетчер хотів викрасти Елізабет?

Все обернулося не так, як відразу планував Доріан. Він свідомо за два роки уникав знайомства з Елізабет. Думав, що отримає порт та батьківські рахунки й буде далі розширяти свій бізнес, проте картки сплуталися, коли дав волю почуттям.

Роздуми порушили слова Оуена, що за ними їде автівка. Елізабет, розплющивши очі, здригнулася. Доріан, притиснувши до себе сестру, сказав:

— Оуене, телефонуй охороні. Нехай перехоплять надокучливих людей.

Оуен, діставши телефон, повідомив охороні, що за ними слідкують. Водій натиснув на газ, й згодом їхня машина стрімко увірвалася у поворот.

— Що відбувається? — тихо запитала Елізабет.

— Не хвилюйся, Ліззі. Все буде нормально! — відповів Доріан.

Залізні ворота відкрилися, й автівка заїхала на територію маєтку. Норман допоміг вийти Елізабет з машини й, взявши її на руки, відніс у будинок, де на них вже чекали місіс Вільямс й, для повного подиву Ліззі, Каміла Амор.

— А ти говорив, що у тебе з Камілою немає стосунків, — прошепотіла дівчина й, поклавши голову на плече брата, легко всміхнулася.

Доріан, зітхнувши, відніс Елізабет у кімнату.