Розділ 19

Елізабет, прокинувшись, тихенько лежала на грудях Адама й слухала його спокійне серцебиття. Чоловік сказав, що кохає її, і це почуття було взаємним, проте чому вона відчуває журбу на серці? Чому ще й досі не може відпустити минуле, яке змушує постійно оглядатися назад. Відчувши дотик по спині, підняла голову й легко поцілувала чоловіка.

— Доброго ранку, — обійнявши Ліззі, промовив чоловік.

— Ранок дійсно добрий, — знову поклавши голову на чоловічі груди, сказала.

— Не хочу розпочинати наш ранок таким запитанням, проте сьогодні увечері відбудеться вечірка, ти готова піти? — гладячи дівочому спину, запитав Адам.

Ліззі, зітхнувши, піднялася на ліктях.

— Не знаю, — чесно відповіла. — Доки тебе не було, дещо трапилося.

Адам, вигнувши брови, також піднявся.

— Розповідай.

Елізабет відвернулася й нервово почала кусати губи. Зітхнувши, почала розповідати, як знайшла Камілу Амор, а завершила свою розповідь розмовою з Доріаном. Адам час від часу хмурився, проте уважно слухав її та не перебивав. Коли дівчина завершила говорити, Адам промовив:

— Ліззі, скажи мені, тільки чесно, чому ти так намагаєшся дізнатися минуле Доріана? І справа не лише в загибелі твоїх батьків. Я вірно говорю?

— Все дуже складно, — відвернулася.

Адам, потягнувши її до себе, міцно обійняв та поклав руки на живіт.

— А ти спробуй пояснити.

— Доріан мій брат. Хочу я цього чи ні, однак він єдиний, хто залишився в мене з рідних. І я знаю, що, не дивлячись на його мерзенний характер, він не завдасть мені шкоди.

— Норман, можливо, й не завдасть, проте його вороги із задоволенням використають тебе проти нього, — поцілувавши в маківку, сказав чоловік

— Не нагнітай! — обернувшись, поклала голову на плече Адама.

— Я не нагнітаю, маленька, — поцілував Ліззі в плече. — Однак обережність не завадить.

— Я останнім часом часто чую прізвище Флетчер. Ти знаєш, що пов’язує цього чоловіка з Доріаном?

Адам важко зітхнув і відповів:

— Не знаю! Проте, на жаль, моя родина також частково пов’язана з Флетчером. Олівер примудрився програти гроші в казино саме йому. Тепер вирішуємо з батьком, де знайти відповідну суму, щоб не постраждав наш бізнес. Прийшлося маєток продати у Шотландії.

— Ого! — піднявши голову, вигукнула Ліззі.

— Сам був шокований, коли про все дізнався! — нахмурившись, сказав Адам. — Батько всіляко намагається приховати від батьків Еліс, дружини Олівера, те, що його старший син має гральні борги.

— Ти не злишся на мене, що я не зізналася тобі раніше? — зітхнула.

— Елізабет, я зрозумів, що чим більше я буду глядіти тебе, як маленьку дитину, тим більше ти будеш опиратися моїм діям та намаганню захистити. Просто наступного разу не дій емоціями та почуттями. Ти повинна зрозуміти, що світ бізнесу не завжди гламурний та чесний. Інколи бувають підводні камені, нечесна гра навіть партнерів по бізнесу. А ти все одно залишаєшся Девісон, і статус твого прізвища буде говорити замість тебе.

Ліззі, стиснувши вуста, притулилася до Адама і сказала:

— Ну що ж, якщо ми розпочали говорити відверто, тоді знай, я вибачила тобі, що ти не розповів про Аманду. Ти не зобов’язаний був дотримуватися целібату, проте думка, що в тебе були з нею стосунки, пригнічує мене. Можливо, це егоїзм, ревність, називай як хочеш, однак якщо в тебе були почуття до неї, то краще відразу скажи мені правду. Я не хочу більше ніяких недомовок між нами.

— Якщо ми вже розмовляємо відверто, тоді я скажу, що, Ліззі, не було в мене з нею ніяких стосунків та почуттів, — сказав Адам. — Так, дівчата різні були за ці два роки, однак фізичної близькості саме з Амандою в мене не було. Я нікого не кохав так, як кохав тебе. І тому, коли приїхав за тобою в Невілл-Шарк, змушений був зробити той огидний вчинок з уколом. Так що егоїст це я, тому що більше не хотів відпускати тебе.

— Що буде далі з нами? — тихо запитала.

Адам, нахмурившись, поглянув у вічі Ліззі. Вона, стримуючи сльози, швидко закліпала довгими віями й, зітхнувши, відвернулася.

— Не відвертайся від мене, — поцілувавши у шию, сказав Адам і, провівши рукою по плечу, обережно, ніби вона найцінніший скарб у його житті, обернув до себе. Дивлячись в її сумні очі, додав: — Можливо, я не буду здатний оточити тебе любов’ю, на яку ти заслуговуєш, моя маленька. Я залишив навколо тебе хаос і став причиною твоїх душевних шрамів. Я бачу твої сумніви, розумію, коли ти не довіряєш мені. Однак прошу лише одного: дай нам шанс.

Ліззі через сльози усміхнулася й, обвивши його шию руками, поцілувала у щоку.

— Я вже дала нам шанс, коли знову впустила тебе не лише у свою квартиру чи ліжко, але й у серце. Не думала, що ти можеш бути таким щирим та… романтичним. Ну, трішки романтичним.

Адам, взявши Елізабет за талію, посадив на коліна. Вони цілувалися, дарували одне одному ніжні дотики. Знов зайнялися коханням, віддаючи всі почуття, емоції, які накопилися за весь час розлуки.