Розділ 15

Ніч пройшла тяжко. Елізабет довго не могла заснути й, крутячись на ліжку, прислуховувалася до кожного шереху. Варто було лише під ранок задрімати, як почувся дверний дзвінок. Елізабет застогнала та накрилася подушкою, однак хтось ніби навмисно почав стукати ще й у двері. Ліззі, піднявшись, вийшла з кімнати. Побачивши у дверному вічку Адама, відкрила двері та, притулившись чолом на стіну, запитала:

— Навіщо приїхав?            

— Слухавку потрібно брати! — грубо відповів і без запрошення зайшов у квартиру. Оглянувшись, додав: — Або на повідомлення відповідати!

— Контролюєш мене? — закривши двері, запитала.

— Хвилююся за тебе! Маєш втомлений вигляд!

— Я погано спала, — розвела руками.

— Погано спала, тому що мене не було поряд, — сказав Адам та, оглянувши Ліззі, яка була в короткій піжамі, всміхнувся.

Елізабет спочатку хотіла сказати щось уїдливе, проте промовчала. Відвернулася й закрила обличчя волоссям, щоб Адам не помітив її усмішки на обличчі. Чоловік, наблизившись, прибрав волосся з обличчя Ліззі та відвів прядки за вухо. Великим пальцем підняв її підборіддя й поклав руку на талію. Легко погладжуючи, притиснув до себе. Елізабет не опиралася, не відштовхнула, даючи Адаму свободу дій. Ставши навшпиньки, вдихнула його парфуми: свіжий, пряно-деревний аромат. Піднявши голову, зазирнула в його очі кольору чистого блакитного неба й знову не втримала усмішки.

— Якщо ще раз, — нахилившись, Адам прошепотів у вуста, — не візьмеш слухавку, то наступного разу силою заберу тебе до себе.

Ліззі, стримавши смішок, обійняла його за плечі. Через кілька секунд її руки плавно перейшли на область грудей й повільно почали опускатися на чоловічі стегна. Адам голосно видихнув й, відпустивши дівчину та не відводячи від неї погляду, зробив крок назад.

— Наступного разу буду спати обійнявшись із мобільними телефоном, щоб не дай боже не пропустити твій телефонний дзвінок чи повідомлення посеред ночі. Здається, не лише у мене поганий сон! — підморгнувши, сказала Ліззі.

Адам, засміявшись, схилив голову набік.

— Ну що ж, тоді я переїжджаю до тебе. Будеш спати обійнявшись зі мною!

Елізабет, вигнувши брови, насупилася.

— Зухвалець! — обійшовши Адама, сказала.

— Твоя щира усмішка та дотики були красномовнішими, — оглянувшись, сказав чоловік.

Ліззі нічого було сказати. Вона лише знизала плечима. Склавши руки на грудях, відійшла від Адама та з-під чола оглянула його.

«Як завжди впевнений у собі та бездоганно елегантний! Однак краще б ти був без одягу, Адаме!» — хмикнувши від своїх думок, глибоко вдихнула й відвернулася.

Запала тиша. Чоловік, підійшовши, обійняв Ліззі та, поклавши руки на живіт, поцілував у скроню. Оглянувшись, побачив квіти у вазі й усміхнувся. Не викинула його подарунок, це вже добре.

— Я сумую без тебе, Ліззі, — тихо сказав.

 «Я також сумую без тебе, Адаме!» — подумала й інстинктивно поклала свої долоні на чоловічі руки.

Поклавши голову йому на груди, натомість Елізабет сказала:

— Коли ми поверталися в Лондон, ти сказав, що я без права на свободу. Ти власноручно забрав це право у мене, коли об’явився на порозі будинку в Невілл-Шарк.

— Я вже тоді розумів, що більше не зможу відпустити тебе! — промовив Адам. — Однак переступив через свою пиху й бажання. Ти вільна, Ліззі…

— Помиляєшся! — різко перебила. — Я ніколи не буду вільною! Протягом двох років думала, що більше не зможу тебе покохати. Вважати тебе зрадником, ненавидіти було легше. Проте кохання до тебе повернулося з новою силою. Воно супроводжується інколи болем, гнівом, ревнощами. Воно позбавляє мене свободи. Однак, здається, я пропаща!

Адам міцніше обійняв Ліззі й через кілька хвилин сказав: 

— Не борися зі своїми почуттями. Ти не відштовхуєш мене, значить, у мене є шанс.

— Даєш право вибору? — хмикнула Ліззі.

— У мене є інший варіант? Силою тебе змусити бути моєю я не зможу, адже твій вибір важливіший для мене, ніж ти можеш думати.

Знову внутрішня боротьба роздирала на клоччя душу.

Елізабет відчула порожнечу в душі. Вона так відчайдушно намагалася удавати, що їй не боляче та байдуже, що зрештою емоційна прірва ніби стала її буденністю. У спробах позбутись негативних емоцій чи страху вона наче втрачала зв’язок із реальністю: спочатку було боляче, потім страшно, потім все й одразу, а потім порожнеча і безвихідь, почуття жалю до себе і повне нерозуміння того, що робити далі. Інколи ми стаємо першими та страшнішими ворогами, лютими супротивниками і морально знищуємо себе зсередини.

Елізабет зітхнула. Досить цих непорозумінь, страждання та болю! Недовіра руйнує щастя та маленьку й світлу крихту надії, змушує постійно оглядатися й шукати недоліки в коханій людині. Досить ображатися й думати про стосунки, які були між Амандою та Адамом! Зараз він поряд, міцно обіймає та не дає скотитися в прірву негативних почуттів.

Обернувшись обличчям до Адама, обійняла його за шию та пристрасно поцілувала. Вона вклала в цей поцілунок всю свою ніжність та відчайдушність. Чоловік, підхопивши її за спину, на кілька секунд перервав поцілунок. Поклавши Елізабет на диван, він вустами повільно почав цілувати спочатку її груди, прокладаючи шлях до вуст. Піднявши майку, пальчиками провів по шрамах на животі. Від цих дотиків Ліззі глибоко вдихнула. Її грудна клітка швидко підіймалась, а на очах виступили зрадницькі сльози. Адам, відчувши на своїх вустах смак її сліз, різко відхилився. Провівши руками по спині, піднявся та посадив Ліззі на коліна. Дівчина швидко закліпала й притулилася до його грудей.