Розділ 14

Елізабет сварила себе, що знову не змогла опиратися Адаму й дозволила йому залишитися. Якщо з серця не виженеш, то з квартири могла б, однак вона дійсно боялася залишитися на самоті, й у першу чергу через свої моторошні сни. Не розуміла своїх відчуттів та вчинків й тому ще більше гнівалася. Проте присутність Адама стала ніби ліками.

Прокинувшись у холодному поту, витерла сльози зі щік. Відчувала себе нікчемною, що не може перебороти страхи. Схиливши голову на коліна, почула кроки. Не підіймаючи голови, через кілька секунд, відчувши легкі дотики на спині, тихо сказала:

— Зі мною все нормально.

Адам, обійнявши її, притулив до себе. Ліззі зітхнула й, піднявши голову, поглянула на чоловіка.

— Не бійся, я поряд! — сказав Адам.

Чоловік, поцілувавши її в щоку, вийшов із кімнати. Ліззі лягла на спину й повернула голову до вікна. Вже світало. Перевернувшись набік, заплющила очі. Подумала, що страх не повинен більше керувати нею. Вона повинна позбутися боязні кожну ніч бачити обличчя вбивці. Вона вже все це пережила. Відчуваючи, як тіло розслаблюється, а повіки становляться важкими, занурилася в сон.

Прокинувшись, Ліззі з задоволенням потягнулася. Поглянула на годинник: дев’ята ранку. Якщо Адам ще не прокинувся, треба його будити. Взявши подушку, вийшла з кімнати і, як очікувала, побачила, що Тернер, розвалившись на дивані, ще спав. Кілька хвилин розглядаючи чоловіка, не стримала усмішки. Закусивши нижню губу, кинула в нього подушкою й голосно сказала:

— Прокидайся! З мене кава, а з тебе скоріше звалити з моєї квартири!

Адам миттєво розплющив очі й, оглянувшись, кинув подушку в Ліззі. Вона не очікувала такого, й тому, отримавши по голові, насупилася.

— І тобі доброго ранку, мила! — усміхнувшись, сказав Адам.

— І тобі доброго ранку, мила! — пробурмотіла Ліззі й віднесла подушку в кімнату.

За сніданком обоє мовчали. Зиркали одне на одного, проте ніхто першим не порушив тиші. Адам, помивши свій посуд та чашку, розвернувся та пішов до виходу. Одягнувши куртку, оглянувся.

— До скорої зустрічі, Ліззі! — підморгнув.

— Адаме, не приїзди більше! — склавши руки на грудях, серйозно сказала Елізабет.

— Ти впевнена? — вигнув брови Тернер.

— Ні! — швидко відповіла й захитала головою, насупилася. — Тобто так! Я вже доросла дівчина й повинна навчитися жити зі своїми проблемами та страхами. Не хочу стати залежною від тебе.

Адам, зітхнувши, повільно наблизився. Провівши рукою по щоці, сказав:

— Ліззі, я також не хочу, щоб ти винила себе, що дозволила мені залишитися. Якщо я потрібний буду, зателефонуєш.

Коли Адам пішов, Ліззі зітхнула. Присівши на диван, взяла мобільний телефон та, діставши блокнот із номерами, написала Софії. Через кілька хвилин прийшло повідомлення від подруги. Вона написала, що через дві години приїде до неї.

Вирівнявши волосся, Елізабет зробила макіяж. Вдягнувши на голову бірюзову пов’язку, одягнула зелений в’язаний короткий светр та темні джинси. Покрутившись перед дзеркалом, дістала з шафи короткі ботильйони на низькому підборі. Очікуючи повідомлення від Софії, присіла на диван та, взявши телефон у руки, в інтернеті в пошуковому рядку ввела «Доріан Норман». Побачила лише кілька його фото та новину про те, що молодий бізнесмен активно розвиває свій холдинг, включаючи нафтову сферу діяльності. Також у його розпорядженні кілька швейних фабрик. Полиставши далі, наткнулася на цікаву статтю: «Журналістку «Ґардіан» Камілу Амор звільнили через ганебну статтю про кримінальне минуле бізнесмена Доріана Нормана». Коли прийшло повідомлення від Софії, що вона чекає на вулиці, Елізабет виключила телефон та, поклавши його в сумку, накинула шкіряну куртку й вийшла.

Подруга привіталася й відразу запитала:

— Нарешті ти купила мобільний телефон? А то вчора ти мій номер телефону записувала у блокнот!

Елізабет сіла в машину та обернулася до Софії.

— Вчора Адам приїздив і привіз мені мобільний телефон, — сказала і, зітхнувши, опустила голову.

— Подруго, якщо ти засмучена через Адама та Аманду, відпусти ситуацію! Адам кохає тебе. Й мобільний телефон він не привіз, а подарував! — завівши мотор, сказала.

— Софіє, що насправді трапилось у тебе з Амандою? — запитала Ліззі.

Софі помітно напружилася й стиснула кермо.

— Аманда… вона зустрічалася з Еваном.

— Стоп, Еван був твоїм хлопцем! — округлила очі Ліззі.

— Угу! Був! Я дізналася про їхній роман. Пізніше Аманда довго просила вибачення, плакала, що це було помилкою. Майже як через пів року я її вибачила. Вже не так добре спілкувалися, однак бажання прибити її в мене зникло. Пізніше я дізналася, що вона збирається вийти заміж за Адама Тернера, й одного разу у клубі, коли ми відпочивали компанією, вона сказала, що рада, що ти зникла, адже тепер вона стане нареченою Адама. Підла сучка. Після цих слів я вдарила її, і ми більше не спілкуємося! Ось і вся історія дружби!

— Ого! — вигукнула Ліззі. — У мене бракує слів!

— Я це пережила. Життя інколи змушує нас переоцінювати свої цінності й придивлятися до друзів, коханих чоловіків та тих, хто нас оточує! — припарковавши машину, сказала Софі.