Розділ 13

Доріан приїхав на територію покинутого заводу за містом. Вийшовши з машини, оглянувся.

— Людина Флетчера вже чекає, — хмикнув один із охоронців.

Доріан кивнув. Зайшовши всередину, нахмурився. Поглянувши на зв’язаного чоловіка, наблизився й махнув рукою охоронцям. Чоловіки відійшли. Схопивши зв’язаного мужика за горло, запитав:

— Навіщо сьогодні стежив за Елізабет Девісон?

Чоловік скривився й захитав головою.

Доріан відійшов та, скинувши пальто, віддав його охоронцю. Взявши мужика за волосся, схилив його голову в бідон із водою. Чоловік почав здригатися, і так відбулося ще кілька разів. Знову вийнявши його голову з води, промовив:

— Я ще раз запитаю, останній раз, навіщо ти стежив за Елізабет Девісон?

Чоловік почав хапати повітря й труситися.

— Роман Флетчер наказав стежити за нею! Більше я нічого не знаю!

Доріан хмикнув та, діставши пістолет, вистрелив йому в ногу. Чоловік заверещав і впав на підлогу.

— Передай Флетчеру, якщо, звичайно, зможеш вижити, що стежити за Елізабет Девісон більше не варто й порт я йому не віддам! — оглянувшись, сказав охоронцю. — Розв’яжіть його!

Елізабет, стягнувши чохли з меблів, задумала прибирання квартири. Проте, щоб зробити порядок у квартирі, попрати речі та купити їжу, потрібні були гроші. Діставши з теки банківську картку, яку дав їй Доріан, взяла документи та, поклавши все в сумку, вийшла з квартири. На першому поверсі місіс Браунінг повідомила, що приходив молодий чоловік та залишив їй квіти і парасольку. Ліззі, побачивши великий букет червоних троянд та парасольку, яку дала їй місіс Вільямс, усміхнулася.

— Дякую, місіс Браунінг. Можете, будь ласка, квіти поставити у воду, а я повернуся з магазину й заберу їх!

Елізабет пів дня витратила, щоб спочатку піти в банк, потім купити необхідне в торговому центрі. Вийшовши з покупками, зітхнула. Оглянувшись, поглядом шукала вільне таксі.

— Елізабет!

Почувши знайомий дівочий голос, стрепенулася та озирнулася. Перед нею стояла подруга Софія — струнка білявка з блакитними очима. Дівчина, округливши очі, кілька хвилин пильно оглядала Елізабет, а потім міцно обійняла. Ліззі не втримала в руках пакунки, й вони впали.

— Це дійсно ти! Я побачила тебе в торговому центрі, однак не наважувалася підійти. Думала, що це в мене глюки.

Елізабет легко всміхнулася.

— Ні, Софіє, у тебе не глюки, це дійсно я, — відповіла й підняла пакунки.

— Я чула, що ти повернулася. Проте навіть не могла повірити, що це дійсно правда! — сказала Софія.

— Так, у мене за два роки дещо змінилося, — знизала плечима Ліззі.

— Давай я допоможу тобі. Відвезу додому. Якщо ти, звичайно, не проти, — легко всміхнулася Софія.

Ліззі кивнула, й подруга, взявши її пакунки, повела до своєї машини. Дівчина настільки була шокованою, що дорогою до будинку Елізабет весь час зиркала на неї, стискала кермо та не наважувалася нічого говорити. Помітивши її хвилювання, Ліззі сказала:

— Софіє, не тривожся так. Це ж лише я.

— Угу, — кивнула подруга. — Це саме ти, Елізабет Девісон, й тому я хвилююся! Я не могла повірити, що ти загинула! А потім була звістка, що ти зникла! — емоційно додала й видихнула.

Елізабет стримала сльози й, відвернувшись, зітхнула. Розуміла, що рано чи пізно зустріне своїх друзів і прийдеться навіть із деякими налагоджувати стосунки, з такою, як наприклад, Аманда Кінг, яка виявилася колишньою нареченою її Адама. Проте вона не була готовою навіть найкращій подрузі Софії відкрити душу.

Приїхавши до будинку, Софія допомогла занести пакунки Ліззі у квартиру. Елізабет також не забула про квіти від Адама та парасольку, тому, забравши їх, ледве донесла тяжкий букет троянд до квартири.

— Ого! — побачивши букет, сказала Софі.

— Це від Адама! Не встигла я повернутися, як вже встигли посваритися через... — знизала плечима та відвернулася.

— Ти дізналася про заручини Адама та Аманди? — прошепотіла Софія.

— Так! — кивнула.

— Ліззі, можливо, я не вірно говорю, однак ти повернулася й зараз у першу чергу повинна думати про себе, а не про твого Адама та… Аманду! Слава богу, Адам не зробив помилки й розірвав ці стосунки!

Ліззі нахмурилася й, обернувшись, запитала:

— Софіє, чому ти так говориш?

— А все тому, що Аманда виявилася ще тією сучкою! Вона після твого зникнення сама вішалася на нього, як та лярва! — грубо сказала подруга й, захитавши головою, додала: — Пробач за мої різкі слова. Про це, якщо в тебе буде бажання, потім поговоримо! Давай я краще тобі допоможу. Бачу, що ти затіяла грандіозне прибирання.

Елізабет всміхнулася та, дивлячись на подругу, яка почала знімати чохли з інших меблів, наблизилась до неї та обійняла. Софія, ледве стримуючи сльози, обійняла у відповідь.

На протязі прибирання, готування їжі Софія не наважувалась запитати в Елізабет, що відбулося два роки назад. Подруга розповідала про те, як жила останні два роки, про навчання в Мідлсекському університеті, батьків та невдалі стосунки. Елізабет, уважно слухаючи її, всміхалася й після сьогоднішніх новин та тяжкого емоційного дня відчула спокій на душі.