Розділ 12

Адам, відпустивши Елізабет, поїхав в офіс. Якщо батько й брат вирішили другий раз зіпсувати йому життя, то він зіпсує їхнє. Маючи право голосу, як один із власників нафтової компанії, на нараді розкритикував фінансовий план Олівера, сказавши, що це лайно, й, відкланявшись, покинув кабінет.

Через кілька хвилин розгніваний Олівер залетів у його кабінет. Адам притиснув його до стінки, поставив лікоть на братове горло й, дивлячись йому в очі, процідив крізь зуби:

— Що, братику, вирішив грошенята підзаробити? Ще не всі борги віддав?

Олівер з усієї сили відштовхнув Адама. У кабінет залетів містер Генрі.

— Що у вас тут відбувається? — закричав.

— Батьку, ти перед тим, як щось підписуєш з рук Олівера, краще перечитуй документи, тим паче фінансові, — хмикнув Адам.

— Я вас обох звільню до бісової матері! — стукнув кулаком об стіл містер Генрі. — Виростив двох синів на свою голову!

— Тату, про спадок не забудь сказати! — розвів руками Адам.

— Адаме, як ти смієш так говорити зі мною? — загорланив Тернер старший.

Олівер відкашлявся й, зиркнувши на брата, сказав:

— Так, у мене є борги. І ми не говорили задля того, щоб не вплутувати тебе й матір у мої проблеми!

— Братику, як благородно! — сказав Адам і, поглянувши на батька, а потім знову на Олівера, додав: — Якщо ви ще раз втрутитеся в мої стосунки з Елізабет, я вам обіцяю, що продам частину своїх акцій Доріану Норману. Потім будете з ним розбиратися. Вам зрозуміло?

— Ти не посмієш! — гаркнув містер Генрі.

— Тату, ще як посмію! — усміхнувся Адам.

Містер Генрі, поглянувши на молодшого сина, сказав:

— Піднімаєш ставки, Адаме. Це мені подобається.

— Піднімати ставки в нашій родині майстер Олівер, а не я! — фиркнув Адам.

Олівер зітхнув.

— Зі своїми проблемами я розберуся!

— Розбирайся, Олівере. Однак скажу відразу, що твій фінансовий план я не затверджу, й повторюю ще раз, він лайно! — промовив Адам. — Гроші мають працювати, тому їх необхідно вміти грамотно інвестувати. Не мені вам все це пояснювати.

— Золоте правило: гроші роблять гроші! — сказав містер Генрі.

— Я хотів заощадити! — вигукнув Олівер.

— Значить, так, — сказав містер Генрі, — ти, Олівере, змінюєш фінансовий план і відчитаєшся мені за кожну копійку. Я тобі довіряв, от і доведеш, що моя довіра була не даремною. А ти, Адаме, — поглянув на молодшого сина, — викинь із голови думки про продажу акцій.

Елізабет кілька годин гуляла містом. Насправді їхати додому зовсім не хотіла. Там була лише самотність та спогади. Сльози стікали по щоках, а подумки була все одно поряд із Адамом. Наївна! Знову повірила своєму серцю! Пошукавши в карманах гроші, хмикнула. У неї навіть немає грошей, щоб купити каву. Присівши на лавку в парку, зітхнула й опустила голову. По щоках знову миттєво полилися сльози відчаю.

— Елізабет!

Піднявши голову, оглянулася й, побачивши Доріана, витерла сльози. Він, одягнутий у чорне пальто, тримав руки в кишенях і швидко наближався. Позаду нього йшли двоє охоронців.

— Елізабет, що ти тут робиш? — присівши поряд, строго запитав.

Ліззі поглянула на охорону, яка стали неподалік від них.

— Гуляю, — притуливши теку до грудей, тихо сказала.

— Елізабет, подивися на мене! — вже спокійний тоном сказав Доріан.

— Твої люди слідкують за мною? — запитала й опустила голову.

— Так! А тепер, будь ласка, подивися на мене!

Елізабет підняла голову й обернулася до Доріана. Він, прискіпливо оглянувши її, запитав:

— Чому плакала?

— Хотіла поплакати, — знизила плечима. — Тим паче плакати в нашій країні не заборонено. От, сиджу на лавці в парку, насолоджуюся весняною погодою й… — вона не договорила, адже сльози знову потекли по щоках.

— Малеча, вставай, я відвезу тебе додому! — сказав Доріан. Вона захитала головою та, закривши долонями обличчя, ще більше розридалася. — Раніше я доводив дівчат, жінок до сліз, а своїх ворогів до істеричних сліз, і заспокоювати я не вмію, — через кілька секунд промовив Доріан.

Елізабет, піднявши голову, шмигнула носиком і поглянула на чоловіка.

— Не варто мене заспокоювати, — насупилася.

— Гаразд, не буду, — хмикнув. — Мені прямо легше стало. А то боявся, що цю тяжку місію я не виконаю.

Елізабет, стиснувши кулачок, пихнула його в груди.

— Тобі що, байдуже? Навіщо тоді знайшов мене?

— Елізабет, ти ж сама тільки що сказала, що не варто тебе заспокоювати! — вигнув брови й ближче підсунувся.

— Нічого ви не розумієте, чоловіки! — відвернулася.

— Причина твоїх сліз Адам?

Елізабет важко зітхнула й, не дивлячись на Доріана, відповіла: