Розділ 8

На перший погляд, відбулася зворушлива зустріч із місіс Хеленою Тернер, однак Елізабет не відчула ніяких емоцій. Все було буцімто штучно та награно! Жінка, міцно обійнявши, через кілька хвилин почала прискіпливо оглядати й говорити, яка вона щаслива її поверненню. По щоках Хелени потекли сльози, й вона, взявши Елізабет за руку, повела в будинок. Ліззі, мигцем поглянувши на Адама, тихенько зітхнула. Це не її будинок! Не її життя! За два роки вона стала іншою, проте навіть Адам цього до кінця не зрозумів, а що тоді говорити про чужих людей?

Оглянувшись, про себе відмітила, що в будинку нічого не змінилося: антикварні речі, дорогі меблі, на стінах недешеві художні картинки, затишок та спокій панував у будинку, проте чомусь від цієї розкоші дівчина відчувала себе некомфортно. Глибоко дихаючи, поклала долоню на груди.

— Ліззі, пройдімо у вітальню, — помітивши збентежений стан дівчини, сказав Адам та легко провів рукою по її спині.

Вона кивнула й пішла за ним. Розмістившись на дивані навпроти Хелени, змусила себе легко усміхнутися. Склавши руки на колінах, вирівняла спину й відчула, як серце гупає у грудях. Хелена, розглядаючи дівчину, запитала:

— Як почуваєш себе, мила?

— Як у новому житті. Все чуже й не твоє, — тихо відповіла.

— Можливо, чаю? — швидко сказала жінка.

— Мамо, не переймайся! Ми тут ненадовго! — сказав Адам і присів поряд із Ліззі.

Хелена нахмурилася.

— Скоро повернеться Генрі та Олівер. Вони хочуть поговорити з Елізабет! А доки вип’ємо чай!

Хелена покликала служницю.

— Мамо, Олівера обов’язково було запрошувати? — насупився Адам.

Елізабет, поглянувши на чоловіка, стиснула вуста й запитала:

— Адаме, чому так раптово похмурнів, коли почув про приїзд Олівера?

Адам поглянув на матір й, зітхнувши, перевів погляд на Ліззі та відповів:

— У мене вже не дуже гарні стосунки зі старшим братиком!

Коли приїхали містер Генрі та Олівер, Елізабет зрозуміла, чому Адам сказав ці слова. Вони навіть один одному руки не потиснули й лише хмурилися. Містер Тернер обійняв Елізабет та впевнено сказав:

— Ми все вирішимо! За кілька місяців повернемо тобі твоє ім’я та прізвище! Ти зможеш прийняти спадщину! А доки будеш жити в нашому заміському будинку!

Елізабет з-під чола поглянула на чоловіка.

— Уже все вирішили за мене?

— Нам би не прийшлося все вирішувати, якби ти не втекла! — фиркнув Олівер.

— Елізабет буде жити зі мною! — сказав Адам.

Запала тиша. Елізабет, поглянувши на всіх, про себе відмітила, що у кожного були різні емоції: містер Генрі насупився, місіс Хелен, зітхнувши, опустила очі, Олівер взагалі ледь не луснув від гніву, а Ліззі, зустрівшись поглядом із Адамом, легко усміхнулася. Він у відповідь на її усмішку підморгнув.

Коли вони розмістилися за столом, Олівер сказав:

— Ну, звичайно, Елізабет буде жити у тебе, братику! Хто б мав сумніви!

— Олівере, твоя думка не цікава! — сказав Адам. — Якщо ти не забув, у тебе є своя родина, нею і займайся!

— Деякі люди можуть просто не знати, чого вони хочуть, й чекають, поки це за них вирішить хтось, — хмикнув Олівер. — Доки я слухаю лише твою думку, Адаме.

— Так, досить! — гримнув містер Генрі.

— Мені соромно за вашу поведінку! — сказала місіс Тернер. — Елізабет тільки повернулася, а ви поводитеся недостойно!

— Ну, Елізабет краще знати, що таке недостойна поведінка! — фиркнув Олівер. — Не будемо собі брехати, її втеча змінила всі наші плани й призвела до трагедії! А зараз ванільна принцеса повертається й удає, що вона жертва.

— Олівере, я не страждаю комплексом жертви, — спокійно сказала Елізабет і поглянула на чоловіка. — За себе я можу сама відповісти, а твої гострі словечка та насуплений вираз обличчя змушують мене мовчати, щоб, не дай Боже, не нагрубити.

— Олівере, якщо ти зараз не закриєш пельку, я тобі ще раз зламаю щелепу! — стиснувши кулаки, сказав Адам.

— Не будемо псувати вечір, — сказав містер Генрі. — Адаме, якщо хочеш, щоб Елізабет жила у тебе, то нехай так і буде!

Ліззі, зітхнувши, поглянула на їжу. Кусок у горло не ліз. Поглянувши на Адама, опустила руки й стиснула його долоню.

— Дякуємо за вечерю! — сказав Адам і піднявся зі столу.

Елізабет кивнула й піднялася слідом за чоловіком.

— Адаме, завтра плануєш приїхати в офіс? — запитав Олівер. — Чи в тебе інші плани?

— Олівере, сподіваюся, в офісі ми не зустрінемося! — сказав і поцілував матір у щоку. — Батьку, до завтра!

Коли вони вийшли з будинку, Елізабет зупинила Адама біля машини.

— Я не думала, що буде така напружена зустріч, — тихо сказала й опустила голову.

Адам обійняв її поцілував у скроню.

— Адаме, що між тобою та Олівером трапилося? На перший погляд, ви ніби ненавидите один одного!