Розділ 6

Елізабет розплющила очі й оглянулася. Адама не було в кімнаті. Натягнувши до шиї ковдру, стиснула вуста. Після ночі тіло нило, проте це були досить приємні відчуття. Вона так намагалася триматися від нього якомога далі, не показувати свої почуття, що відчула себе дурепою. Вона не жаліла про проведену ніч і бажала продовження. Це і бентежило її. Поряд із ним неможливо було залишатися байдужою.

Адам зайшов у кімнату й, кілька секунд дивлячись на Ліззі, яка заховалася під ковдрою, склавши руки на грудях, всміхнувся. Вона затамувала подих і не ворушилася. Коли край ліжка прогнувся, визирнула та, намагаючись прикрити груди ковдрою, обперлася об подушку та з-під опущених вій поглянула на Адама. Він, поцілувавши її в шию, обійняв та поклав голову їй на груди. Відчуваючи, як б’ється її серце, заплющив очі й провів руками по її плечах. Ліззі вигнула брови. Вона була досить схвильованою й, відчувши, як його руки пестили її оголені частини тіла, зітхнула та обережно рукою провела по його голій спині. Поцілувавши Адама в маківку, заплющила очі й обійняла у відповідь. Такі легкі, ніжні, чуттєві дотики потрібні були обом. Вони глибоко дихали, насолоджувались моментом й обоє мовчали. Інколи слова бувають зайвими, щоб виразити свої почуття.

Коли почувся стукіт у двері, Адам зітхнув й, неохоче відсторонившись від дівчини, піднявся з ліжка. Озирнувшись, підморгнув. Ліззі, проводжаючи його поглядом, щиро всміхнулася.

— Оуене, навіщо ти прийшов?

Почувши голос Адама, Елізабет тихенько встала та, закутавшись у простирадло, навшпиньках підійшла до дверей.

— Містер Тернер вимагає, щоб ви повернулися. Тепер шеф постійно телефонує мені.

— Оуене, у нас ще є справи в Норвегії. Сьогодні ми вирушимо з Ліззі в маленьку подорож. Тому відпочивай, насолоджуйся чудовим містом. Якщо батько буде телефонувати, скажеш йому, що я погрожував тобі звільненням.

Елізабет широко усміхнулася та, покрутившись, дістала з шафи білизну і одяг і пішла у ванну кімнату. Добре, що ванна знаходилася поряд і не потрібно було йти через вітальню.

Після ванних процедур просушила волосся, одягнулася та, крутячись перед дзеркалом, заплела дві французькі коси. Зробивши легкий макіяж, пішла у вітальню. Адам, вдягнутий у білий гольф та чорні штани, сидів на дивані й поглядав на годинник.

— Поснідаємо в ресторані й відразу поїдемо в Невілл-Шарк, — піднявши голову, сказав та, прискіпливо оглянувши її, встав з дивана й вдягнув шкіряну куртку.

Помітивши його нахмурений вираз обличчя, мовчки взула чоботи й, перекинувши коси наперед, взяла пальто.

— Краще одягни куртку, — спокійно сказав та, забравши у неї пальто, дістав теплу куртку й допоміг одягнути. — Сьогодні на дворі холодно, а ти вдягнута легко, — провівши очима по короткій в’язаній кофтині й застібнувши Ліззі куртку, додав.

Елізабет вигнула брови. Адам поводив себе дивно.

— Що таке? — помітивши її здивування, запитав.

— Дякую за турботу, — відповіла й першою вийшла з номера.

За сніданком вони мовчали, й це мовчання навіть продовжилося в дорозі. Елізабет час від часу мигцем поглядала на нього, кусала губи від хвилювання й крутилася на сидінні. Не розуміла, чи це так Адам на неї вплинув, чи все ж таки це неспокій був від того, що вони повертаються в Невілл-Шарк, або… все й відразу. Зітхнувши, поклала голову на сидіння й заплющила очі.

Адам, поглянувши на дівчину, ще більше насупився. Від розуміння того, що їм скоро прийдеться повернутися в Англію й невідомо, що буде далі, стиснув кермо. Він знає більше, ніж сам того хотів, однак не може ні з ким поділитися інформацією, тим паче з нею.

Елізабет розплющила очі й повернула голову. Спостерігала за пейзажами з вікна автомобіля, на душі була туга.

— Скільки людина повинна робити в житті помилок, щоб нарешті зрозуміти їх? — прошепотіла.

Адам мигцем поглянув на неї.

— Навіщо тоді взагалі жити, якщо ти не робиш помилки та не намагаєшся виправити їх? Питання не лише в їх розумінні, а скоріше у виправленні.

Елізабет оглянула.

— Ніхто не ідеальний, Ліззі. Стереотипи, якими живе суспільство, інколи роблять лише гірше, ти або звикаєш до них та підкоряєшся, або намагаєшся жити так, як ти дійсно того хочеш.

— Що ти хочеш?

Адам легко усміхнувся та, зупинивши машину на узбіччі, обернувся й, поклавши руку на потилицю дівчині, палко поцілував. Легко провівши рукою по шиї, опустився нижче та, розстібнувши куртку, торкнувся її живота. Піднявши светр, пальцями провів від живота до грудей. Тримаючи обома руками за талію, відсторонився й проникливо подивився в сіро-зелені дівочі очі. Ліззі, не відводячи від нього погляду, почала глибоко дихати. Її грудна клітка підіймалася, а тіло напружилося, як струна. Адам, пригорнувши дівчину до себе, легко провів вустами по щоці.

— Я зробив помилку, коли дозволив чужим ідеям та прагненням забрати тебе у мене, — прошепотів. — Я відпустив тебе. А зараз хочу виправити це, не дивлячись ні на які обставини.

— Які ще обставини? — обійнявши його за шию, тихо запитала.

Адам, відсторонившись, великим пальцем провів по її нижній губі. Сівши рівно, завів двигун і виїхав на дорогу. Ліззі була в сум’ятті. Вирівнявши спину, дивилася прямо на дорогу. У голові виникали різні думки. Від його поцілунків, дотиків, слів та зізнання тремтіло тіло, а серце у грудях вибивало свій ритм, однак, на жаль, серед всіх думок були й негативні також. Адам не відповів на питання, тому це насторожило її. Як же багато запитань і мало відповідей на них!