Розділ 5

Нічне життя Осло славилося своїми холодними ночами, однак у центрі міста було досить людно. Вуличні музиканти проводили свої концерти, а бари та ресторани з яскравими вивісками запрошували туристів та місцевих до відпочинку.

Елізабет дозволила собі розслабитися. Вперше за останні два роки вона відчувала себе спокійно, й присутність Адама, як свіже повітря: необхідне для життєдіяльності, від якого навіть паморочилася голова. Хоча Ліззі й вдавала байдужість, всіляко намагалася роздратувати його своїми словами, проте серце поряд із ним шаленіло. Наївне, любляче серце раділо, що він поряд! Обійнявши себе руками, озиралася навколо. Усмішка не сходила з її обличчя, й Адам, милуючись нею, легко притиснув до себе та обійняв за плече. Вона глибоко вдихнула та, зупинившись, підняла голову й поглянула на нього.

— Адаме, я хочу поїхати в Невілл-Шрак та попрощатися з Освальдом, — блукаючи поглядом по його обличчю, сказала.

— Для тебе це так важливо? — поглянувши на її вуста, запитав.

— Так, — кивнула.

— Гаразд! — спокійно сказав й усміхнувся. — Завтра поїдемо! Удвох!

Елізабет вигнула брови. Не очікувала, що він так швидко погодиться, однак обіцяти це одне, а виконати свої слова — це зовсім інше.

— Дякую, — прошепотіла.

Адам оглянувся й, провівши рукою по талії, взяв її за руку та повів за собою.

— У мене немає настрою танцювати, — побачивши, куди він веде, вигнула брови й зупинилася.

Він усміхнувся та, оглянувшись, обійняв за спину й, притиснувши до себе, промовив у вуста:

— Не вередуй, маленька, — підморгнув.

— Адаме, хто такий Доріан Норман? — неочікувано запитала й, побачивши, як змінився його вираз обличчя, вигнула брови.

— Ти дійсно хочеш поговорити про незнайомого чоловіка? — зітхнув.

Елізабет знизила плечима.

— Ну ок, не хочеш про нього нічого розповідати, тоді скажи мені, — відійшла й усміхнулася, — у тебе є дівчина?

Адам хмикнув.

— На даний час дівчини немає, однак є наречена!

— Що? Просто неймовірно! — скривилася й розвела руками. — Я повертаюся в готель! — насупилася й, розвернувшись, пішла.

Адам закотив очі й, схопивши її за лікоть, потягнув до себе та, цілуючи обличчя, прошепотів:

— Ревнуєш, Ліззі?

— Ні, — твердо сказала й, крутячи головою, намагалася уникнути його поцілунків.

— Ліззі, пробач, це був невдалий жарт.

— Можливо, те, що ти так просто відмовився від мене, також було жартом?

Адам міцно обійняв та, поклавши руку на потилицю, легко поцілував у вуста.

— Ти маєш право гніватися на мене, — тихо сказав. — Я не заслуговував на тебе…

Елізабет округлила очі й підняла голову, щоб бачити його очі.

— Не заслуговував? Мені не потрібний був ідеальний Олівер. Можливо, батьки й хотіли для мене надійного чоловіка, однак ще раз скажу, я не була закохана в нього. Ти ще й досі вважаєш, що не… заслуговуєш бути зі мною? — голос затремтів, й Елізабет швидко закліпала, не даючи сльозам вийти назовні.

Адам насупився. Мовчав, і це мовчання нагнітало. Ліззі вже не чула музику, яка лунала, не помічала людей навколо. Вона була зосереджена лише на одному чоловіку. А він мовчав!

— Вся проблема в мені? — тихо запитала. — Я приховувала наші стосунки від усіх і наполягла на тому, щоб ти нікому не говорив. Ти таким чином вирішив помстися?

— Не говори дурниці, Ліззі! Яка помста?

— Ми ходимо по колу, — вирвалася з його обіймів. — Робили  помилки й навіть зараз не можемо знайти спільну мову. У мене вже нікого не залишилося, крім тебе. Я втомилася жити в постійній напрузі. Втомилася думати, що б було, якби я не втекла. І відповідь знаєш яка? Мої батьки б залишилися живими!

Елізабет розвернулася й, схиливши голову, закрила долонями вуста, щоб приглушити крик, який виривався назовні. По щоках потекли сльози. Вона здалася! Маленька дівчинка, яка вважала себе сильною, виявилася уразливою та слабкою. Відчувши дотик на плечі, прибрала руки й глибоко вдихнула. Його руки блукали в її волоссі. Адам ніжно обійняв та повів за собою, а вона мовчки пішла за ним. Навіть не сперечалася.

Присівши на вільній лавці, вона поглянула на Адама й запитала:

— Ти не передумав відвезти мене в Невілл-Шарк?

— Ні, — не дивлячись на неї, відповів.

Елізабет кивнула.

— Ну що ж, настав час прощатися з минулим, — тихо сказала.

— Я також твоє минуле. Зі мною також надумала прощатися?

Вона хмикнула та витерла сльози.

— Я тебе інколи не розумію, Тернер! Якщо ти мене відпустив, навіщо зараз намагаєшся повернути?

Адам, схиливши голову набік, поглянув на Ліззі.

— Твоє весілля з Олівером було сплановане нашими батьками. Я не знаю всіх деталей. І чому вони так раптово вирішили, мені також не відомо. Однак я точно знаю, що бізнес твоєї та моєї родини був під загрозою через Доріана Нормана. Він переманив на свій бік половину акціонерів двох компаній, і, щоб не збанкрутувати, вони вирішили об’єднатися.