Розділ 3

Новим потрясінням для Елізабет стала поява Адама Тернера на порозі її нового будинку. Проникливі блакитні чоловічі очі пронизали її серце. Якби вона не намагалася забути його, однак зараз, коли він так близько, зрадлива душа знову тягнулася до нього. Елізабет провела поглядом по чоловіку: красиве овальне обличчя та виразні вилиці, уважний, спокійний, зосереджений погляд, пухкі вуста, широкі, навислі, насуплені брови, хвилясте, коротке каштанове волосся, середній зріст. Він старший від неї на три роки й був її першим коханням.   

Елізабет відступила від Адама й, скинувши куртку, пішла у вітальню. Чоловік нахмурився, пішов слідом за нею. Елізабет поправила своє довге, хвилясте, темно-каштанове волосся та, діставши пляшку віскі, з горла почала пити. Адам закотив очі й, присівши у крісло, закинув ногу на ногу. Елізабет почала кашляти та, витерши долонею вуста, оглянулася.

— Ну, навіщо знайшов мене?

— Я тобі вже відповів, Ліззі! — схиливши голову набік та, розглядаючи дівчину, сказав.

— Я тобі більше не Ліззі, — нахмурилася.

Помітивши, як Адам насупився, хмикнула й сказала:

— Що, не очікував мене такою побачити? — розвела руками. — Скільки ми не бачилися? Нагадай, будь ласка!

— З моменту твоєї втечі, — нахмурився.

— Адаме, мені було дев’ятнадцять років. Я не готова була виходити заміж! Так, я втекла в Норвегію й вважала, що моя втеча допоможе мені уникнути шлюбу з твоїм братом!

— Твоя втеча — примхлива поведінка та дурість, — піднявся. — Вередлива дівчинка вирішила показати свій характер, тим самим підставивши не лише своїх батьків, але й навіть наш спільний бізнес!

— Замовкни! — закричала та, стиснувши вуста, поставила пляшку на стіл.

Він наблизився та, провівши рукою по щоці, пильно поглянув у великі сіро-зелені дівочі очі. Вона швидко закліпала та перевела погляд на його вуста.

— Ти довго так будеш дивитися на мене й мовчати? — порушивши тишу, яка тривала, ніби вічність, прошепотіла.

— Як краще тебе зараз називати? Рейна? — спокійно сказав та, відступивши, склав руки в кишені.

Вона хмикнула та провела пальцями по щоці.

— Ти намагаєшся маніпулювати моїми почуттями? — намагалася спокійно говорити, однак голос затремтів. — Я ніколи не кохала Олівера, а ти відмовився від мене! Я втекла, а тобі байдуже було! Пройшло два роки, а ти тільки об’явився!

Адам вигнув брови й промовив:

 — Якщо вже пригадала мого старшого брата, то для нього ти була лише маленьким норовливим дівчиськом. Ваш шлюб повинен був лише об’єднати наші компанії й все. Однак ти ж не хотіла нічого знати…

— Наш шлюб розбив би два серця, Адаме! Я зробила вибір за нас двох! — закричала й, відвернувшись, глибоко вдихнула. — Я не повернуся! — додала. — Я не потрібна більше вам. Я нікому не потрібна!

— Оліверу ти дійсно вже не необхідна. Він одружився й щасливий! Однак… ти жива! І тепер потрібна також мені!

— Що? — округлила очі та оглянулася. — Я сказала, що не повернувся з тобою! Ти егоїст, Тернер! — хмикнула. — Я була лише розмінною монетою у вашому бізнесі. Всім було начхати на мої почуття! Ми вже кілька хвилин говоримо про минуле, а його вже не змінити!

Адам повільно підійшов. Нахмурився та стиснув вуста. Елізабет відійшла, проте, спотикнувшись, впала на підлогу. Він витягнув із кишені шприц та маленьку пляшечку.

— Що ти хочеш зробити? — спостерігаючи, як він набрав у шприц ліки, запитала й повільно піднялася на ноги.

— Ти або добровільно, або силою повернешся! Вибирай!

Елізабет стиснула кулаки й, озирнувшись, побігла до виходу. Відкрилися двері.  Побачивши чоловіка на вході, відступила й оглянулася.

— Адаме, не роби цього, — поглянувши в його очі, тихо сказала. — Я не хочу… повертатися.

— Пробач.

Адам наблизився та, схопивши її за талію, вколов їй ліки в горло. Вона, стиснувши вуста, глибоко вдихнула й відчула слабкість. В очах потемніло. Тернер взяв її на руки та поглянув на Оуена.

— Розрахуйся з місіс Міллер!

— Навіщо такі радикальні дії? — вигнув брови Оуен.

— Вона б добровільно нікуди не поїхала. А якщо Доріан дізнається, що Елізабет жива, то знайде її,  — відповів й, притиснувши до себе, вийшов із будинку.

Адам, тримаючи на руках Елізабет, пройшов повз Агнеси Міллер, яка стояла біля будинку. До неї підійшов Оуен і дістав гроші.

— Проблем з вами не буде? — запитав чоловік.

Жінка зітхнула й оглянулася.

— Сподіваюсь, що з Рейною все буде добре!

Оуен закотив очі.

— Місіс, ви, коли продавали її чолов’язі за гроші, думали тоді про неї? Давайте її документи!

Жінка поглянула на гроші в чоловічих руках й, взявши їх, віддала паспорт і сказала:

 — У Рейни бувають панічні атаки. Вона п’є ліки.

— Дякую, ми самі розберемося! Якщо раптом хтось приїде й буде запитувати у вас про дівчину, то ваша племінниця Рейна Міллер поїхала в Європу. Куди саме, ви не знаєте. Зрозуміли?