Повернення

Розділ 18

День 321, 6 серпня 1027

Відчалили на світанку. Три довгі смолені човни з високими носами, а на дні першого два вози, розібрані на колеса й дишла й зав'язані в рядно. Це Жданова ідея: човни йдуть униз і назад не повернуться, їх продадуть у гирлі, а додому товар поїде возами. Тут навіть човен має свій розрахунок.

Мстиша на кормі першого, у новій свиті, що пахне крамницею. Ждан над веслярами. Радим, якого Вишата взяв, бо «без нього веслярі засинають». Горислав на середньому човні сидить із сокирою між колін, ніби це друге весло. Лютомирова дощечка в мене за пазухою, поруч із Милиною стрічкою й Добромилиною ниткою. Три речі на одному поясі.

На пристані стояли Любава, Лютомир і Ярем, відпущений Нездилом на цей ранок. Мила бігла по березі за човном, поки не впала в кропиву й не закричала від люті, а не від горя. Добромила не прийшла. Вона не ходить до води. Але коли пристань уже ховалася за поворотом, я підвів очі й побачив на самому краю схилу над дахами одну пряму спину. Вона не махала. Стояла, склавши руки, поки я міг розрізнити людину.

Дні 322-330, 7-15 серпня

Ріка між Галичем і морем це десять різних рік. Спершу широка й ліниво-піщана, з чаплями на косах. Потім береги стискаються вапняковими стінами, зеленими від плюща й жовтими від сонця, і човни йдуть у цьому коридорі, ніби хтось запустив їх у горло велетня. У моєму часі частину цього каньйону затоплено водосховищем. Я колись стояв на оглядовому майданчику й дивився на воду, не знаючи, що дивлюся на дах цієї тиші. Тепер ця тиша тече повз мене, жива, з лелеками.

Ночуємо на піску. Небо таке саме, як у перший день, глибоке й без жодної лампочки, але воно мене вже не лякає. Просто лежить над головою, як дах. Читаю Боеція при вогні, ховаючи сторінку під дощечкою. Радим вирішив, що я «рахую в книжці». Хай. Ждан сказав: «Очі бережи». Кажу «бережу».

Спас. У прибережному селі, де ми стали по воду й хліб, освячували яблука й мед. Нам дали по яблуку: їсти їх до цього дня не можна, і люди чекали його все літо. Я їв повільно, стоячи на березі. Кисле, дрібне, з червивим боком, і найсмачніше, що я їв від самого дому.

День 331, 16 серпня

Тут починається степ. Береги пологішають, дерева відступають, і з обох боків лежить трава без кінця, аж до небокраю.

Мстиша підсів до мене ввечері зі своєю сяючою усмішкою. Завтра-післязавтра нас «зустрінуть». Хто, не уточнив, але Горислав весь день мовчав так, що це було схоже на відповідь. Мито. Мстиша попросив записати його як двадцять діжок солі. «Вишата не питає, — сказав він. — Він знає, що мито було завжди».

Я сказав, що запишу те, що побачу. Мстиша здивовано підняв брови: «Навіщо? Рахунок усе одно твій». «Рівний рахунок від початку до кінця», — повторив я слова Вишати. Він усміхнувся ще ширше й пішов спати. Лютомир сказав би: тепер він знає, що ти знаєш. Лютомир далеко, а Мстиша поруч.

День 333, 18 серпня

Вони їхали берегом із самого ранку: дев'ятеро на низьких кінях, з довгими косами, у шкурах і повсті, з сідлами, схожими на килими з ременями. Не наближалися й не відставали. Півдня ми йшли, а вони супроводжували нас, ніби ми були їхнім стадом. Радим перестав жартувати. Це серйозніше за будь-який мій страх: мовчання Радима.

Опівдні Мстиша з болгарином-товмачем Ратком вийшов на берег. Я стояв у човні й рахував. Старший, зі шрамом від скроні до підборіддя, довго лизав пучку, змочену в солі, як торговець, що пробує мед. Для них сіль це золото. Він показав на діжки пальцями й узяв десять. Не двадцять. Десять і п'ять сувоїв воску. Потім коротко глянув на мене, довше, ніж на інших, і щось сказав Ратку. «Питає, що ти за один», — переклав той. Мстиша відповів за мене: «Німець. Рахує». Старший кивнув так, ніби це все пояснювало.

Увечері я вивів на дощечці: мито: десять діжок, п'ять сувоїв. Мстиша побачив і нічого не сказав. Усміхнувся так, як усміхаються перед тим, як щось запам'ятати.

День 335, 20 серпня

Цього разу не ті, що вдень. Ті, хто не знає про мито, або не хоче знати.

Ми ночували на косі, вогнище догорало. Спершу я почув свист, схожий на птаха. Потім Ждан, який вставав кинути в багаття гілку, застиг, дивлячись просто на мене. Стріла летіла йому в груди. Я не думав. Не було жодного «мене не вб'є», лише «де Ждан». Штовхнув його обома руками, і стріла пройшла крізь моє передпліччя, наскрізь, ніби крізь свічку.

Біль був такий, яким він буває у кожного. Я закричав. Чесно, голосно, не соромлячись. Далі все було криком і темрявою: Горислав із сокирою, Мстишині люди зі списами, свист, хтось падає в воду. Коли стихло, Ждан тримав мою руку й виплескував на неї розчин солі з казанка. Той самий розчин, що в жовтні. Я знову мало не втратив свідомість.

А на другому кінці коси лежав Твердило. Тихий, немолодий, що завжди ділився хлібом. Стріла вцілила в горло. Я не міг би до нього дотягнутися: він був за двадцять кроків, у темряві. Це я знаю. І все одно, коли Радим сів поруч із ним і заговорив, ніби той ще слухає, я думав про одне: я міг бути попереду. Ніхто з них не знав, що я міг. Це гірше за все.

День 337, 22 серпня

Поховали Твердила на крутому березі, під каменем, щоб вовки не добрались. Радим заспівав те, що вигадав сам, без слів і мелодії, і заплакав, не соромлячись, і ніхто нічого не сказав. Ждан довго стояв над ямою, потім підійшов до мене, взяв мою здорову руку й стиснув. «Дякую», — сказав він. Тільки це. Для нього це довга промова.

Горислав, мовчки зав'язуючи мені перев'язку, мовив: «Тепер ти не просто німець». Я не спитав, хто тоді. Він і не збирався казати.

Рука пухне. На восьмий день утворилася кірка, а за місяць, певно, буде рубець. Тіло нічого не пропустило. Я сказав про це пошепки лише собі: біль дуже схожий на правду.

День 343, 28 серпня

Лиман. Вода ширшає, береги розходяться, і раптом ріка перестає бути рікою: вітер, чайки, світло, що лягає на воду, як на шкіру. На косі біліє щось велике й обламане: кладка, вежі, брама без стулок. Колись тут було місто. Хто його будував, ніхто з наших не знає. Ждан сказав: «Старі люди». Гирло охороняють лише птахи.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше