День 62 — 20 листопада 1026
Вишата тепер довіряє мені рахувати мішки під час навантаження. Це дрібниця, але роботу рук від роботи голови тут відрізняють, і хто володіє другим, піднімається. Я намагаюся рахувати повільніше, ніж можу, і трохи плутатися в цифрах. Не хочу, щоб він бачив, як легко мені це дається.
День 63 — 21 листопада 1026
Мороз такий, що на пристані тріскається лід. Ждан мовчки поділився зі мною теплим каменем, який нагрів на печі. Не знаю, як віддячити. Вирішив, що буду носити воду за нього, поки він не почне кашляти.
День 64 — 22 листопада 1026
Приїхав купець із далекого краю, сказав щось Вишаті про «вус», «меч» і «золото», а потім довго дивився на мене. Я вирішив, що це просто цікавість: світловолосий, високий, мовчазний. Усе ж вранці спитав у Ждана, хто це. Він знизав плечима: «Угрин. Шукав коней». Мої коні спокійні.
День 65 — 23 листопада 1026
Почув, як двоє вантажників говорять про мене. Ждан розповідав, що німець «слухає краще, ніж говорить». Інший відповів, що це добре: «Німі довго живуть». Я стояв за кутом клуні й не знав, сміятися мені чи ні.
День 66 — 24 листопада 1026
Повернувся додому з гори, і мені на мить здалося, що цей сарай справді мій дім. Хоча це лише дах, піч і шестеро чоловіків. Але перевірити заначку я ще не забув: дванадцять шматочків, на місці.
День 67 — 25 листопада 1026
Два місяці з майже дванадцяти тисяч. Це менше за дві сотих відсотка. Дивлюся на сніг і думаю про те, що за цей час вивчив тільки одне: головна небезпека не в ножі й не в лихоманці. Вона в тому, що мене починають любити.
День 68 — 26 листопада 1026
Прокинувся до світанку. У сараї так холодно, що дихати боляче навіть під кожухом. Піч за ніч догоріла до червоних жарин, і Горислав, як щоранку, мовчки їх розгріб і підклав сухих поліньїв. Ні на кого не дивився. Це в нього щось на зразок молитви.
Вмиваюся в ополонці біля пристані. Пробив лід держаком сокири, вмився, і обличчя на хвилину стало чужим. Зуби чищу, як навчив Ярем: розжованою галузкою верби з дрібкою солі. Солі тут не бракує, ми нею торгуємо.
Воші. Тиждень тому я наївно їх не помічав. Тепер ловлю щовечора кістяним гребінцем, який виміняв на пристані за жменю солі. Це моя перша війна з середньовіччям, і я, здається, не програю.
Сніданок: пшоняна каша з цибулею, шматок житнього хліба. Радим, наймоторошніший базіка з усіх нас, жартує так швидко, що я розумію хіба кожне друге слово. Сміюся вчасно. Поки що цього досить.