Голос того,хто створив темряву

Вогонь за межами печери розквітнув, мов розривне сонце, але його світло не різало очі — воно тиснуло, занурювалося в шкіру, продавлювало кістки.
Арія мимоволі відступила, прикриваючи живіт руками. Її дитина здригнулася, але цього разу рух був не попередженням — а чистим, палаючим страхом.

Каел ступив уперед, приховуючи її собою.
Його тіні витягнулися вгору, мов чорні крила, але навіть вони тремтіли від сили, що заповнювала вхід у печеру.

— Першотворець… — видихнув Каел.

Світло зімкнулося в одну постать.

Високий силует.
Крок, що не торкається землі.
Очі, в яких світилася безкінечність.
Вогонь обвивав його тіло, мов золотий одяг, але він не палав — він існував, як саме поняття світла.

Коли він заговорив, Арія відчула голос не в вухах, а в крові.

— Каеле.
— Ти знову ховаєшся за тінями?

Каел стиснув зуби.

— Я захищаю те, що належить мені.

Першотворець повільно повернув голову до Арії.

Світло в печері наче згасло.
Не тому, що його не стало, — а тому, що усе навколо втратило значення.

Арія завмерла.
Дитина під її серцем билася так швидко, що це стало боляче.

І тоді він промовив:

— Я так довго чекав зустрічі з тобою, Аріє.

Каел миттєво підняв руку, і тіні зімкнулися навколо Арії.
Але Першотворець навіть не повів поглядом.

Світло просто… пройшло крізь тіні, наче вони були лише пилом.

Каел відсахнувся — це був перший раз, коли він не зміг зупинити загрозу.

Першотворець зробив крок у їхній бік.

— Не ховай її. Я не прийшов завдати їй шкоди.

Каел заричав:

— Ти хочеш дитину.

— Я хочу рівноваги, — виправив Першотворець, і печера задрижала. — А ваша дитина — це кінець усьому, що я створив… або початок нового.

Арія стиснула руки в кулаки.

— Чому… — її голос тремтів, але вона не схилила голову, — чому ти говориш так, ніби знаєш про неї більше, ніж ми?

Першотворець підняв руку, і повітря навколо загусло, як мед.

— Тому що я знав про неї до того, як вона торкнулася твого серця.
До того, як ви торкнулися одне одного.
До того, як Каел перестав бути лише моїм творінням.

Арія побіліла.

— Ти… знав? Ти передбачив?

— Не передбачив. Створив.
— Ви обоє — мої частини. А дитина…

І тут він нахилив голову, погляд його став майже… людським.

— …дитина — це те, чого я сам не зміг би створити.

Тіні Каела затремтіли, як вітер перед бурею.

— Не смій торкатися того, що моє, — прохрипів Каел.

Першотворець ледь всміхнувся.

— Все у цьому світі — моє.
Включно з вашими страхами.
І з вашою любов’ю.

Арія різко вдихнула.

— Ти… ти хочеш забрати дитину?

Першотворець подивився на неї так уважно, що її серце стиснулося.

— Якщо я заберу її — світ виживе.
Якщо ви залишите її — світ зміниться.
Н назавжди.

— На краще чи на гірше? — прошепотіла Арія.

— На те, що я не зможу контролювати.

І от з цього місця почалася справжня загроза.

Першотворець підняв долоню, шматочок світла впав на землю — і земля проросла золотими лініями.

Арія закричала.
Золото охопило її щиколотки.
Каел кинувся до неї, але світло відкинуло його, як ляльку.

Дитина всередині Арії заволала магією так голосно, що навіть Першотворець здригнувся.

…не… чіпай…
…мене…
…я… не твій…

Кам’яні стіни печери затріщали.

Першотворець зробив крок назад.

— Неможливо… така сила… ще до народження…

Каел, піднімаючись з землі, витер кров з губ і прошипів:

— Ти цього не очікував, так?

Першотворець поглянув на Арію, і його голос уперше став не богом — а чимось набагато страшнішим.

— Вона не ваша.
Вона — помилка.
І її треба виправити.

Арія схопилася за живіт і вигукнула:

— Вона — наша дитина!

Дитина почала світитися темно-срібним світлом.
Тіні й вогонь змішались у вихорі.
Печера тремтіла, землетрус пробіг крізь камінь.

Першотворець підняв руку.

Каел ступив уперед.

Арія закричала.

І весь світ зупинився — на одну коротку, смертельну мить.