Частина 6.4 Втеча

Марго миттєво змінилася в обличчі. Ця плата була для неї занадто високою.
Відсторонившись від чоловіка, вона випалила на одному подиху:
— Я не можу сказати вам правди!
— Чому? — строго спитав Олександр, пронизуючи її задумливим поглядом.
— Це занадто велика таємниця... — напівшепотом видала дівчина крізь важке дихання.
Олександр миттю став суворим.
— Я вбив мисливців, яких за вами прислали. Я врятував вас, Марго!
Дівчина зрозуміла, що він не бажає поступатися їй. Йому важливо дізнатися цю таємницю, і він не заспокоїться, поки не почує її.
Вона зібралася з духом і піднялася з ліжка. Повернувшись до лорда спиною, тремтячими руками потягнула сукню вниз, оголюючись.
Сигіли з плечей одразу спустилися вниз, до лопаток, і засяяли.
Олександр підійшов до дівчини з простягнутою рукою. Він доторкнувся до візерунків і закрив очі.
Магія одразу ж відступила, і замість сигілів на спині утворилися два довгих шрами.
— Це все, що я можу вам сказати... — прошепотіла дівчина, тремтячи.
Чоловік оглянув шрами, які спотворювали її прекрасне тіло.
— Хто залишив вам їх? — запитав він, розгублено.
— Я не можу назвати його ім'я, — твердо відповіла Марго і потягнула тканину вгору.
Лорд несхвально похитав головою.
— Якщо ви мені нічого не скажете зараз, то я більше не буду вас захищати, ніколи! Я повинен знати, кого через вас записую в свої вороги!
— Але навіщо вам мене захищати? — спитала Марго і ступила до чоловіка, мимоволі, ніби сам Всесвіт підштовхнув її зробити це.
Олександр усміхнувся.
— Немає потреби! Ви праві! Мене це зовсім не стосується... Здавалося б! Але з мисливцями у мене свої рахунки, розумієте? А від вас я хочу почути тільки ім'я замовника.
Марго опустила голову. Як все складно... Він вимагає занадто багато правди.
— Тоді більше не захищайте мене! — вигукнула вона відчайдушно і відвернулася.
Олександр не витримав і, обхопивши пальцями її підборіддя, знову зустрівся поглядом з синіми містичними очима.
— Ви його боїтеся? — прямо запитав він.
— Я його ненавиджу, — прошипіла Марго, ледь не плачучи.
Чоловік задумався. Здається, він почав розуміти, що до чого.
— Він був вашим коханим?
Це питання лорд поставив на одному диханні, а Марго, почувши його, створила щось неймовірне і непередбачуване.
Вона обхопила обличчя чоловіка долонями і впилася в його губи гарячим поцілунком.
Олександр остовпів. Хіба він міг очікувати подібного? Але цей поцілунок сп'яняв його. Чоловік забув про все і відповів дівчині пристрастю.
А їй це і було потрібно, щоб він зійшов з розуму від її ласки. Вона вчепилася в його сорочку і притиснулася до нього всім тілом, щоб він відчув її жіночність.
Лорд розумів, що робить помилку. Йому хотілося випустити дівчину з обіймів, але щось змушувало його продовжувати це розпутство. Він віддався пристрасті. Хай всього лише день він знає цю дівчину, але... Як же приємно тримати її в обіймах і відчувати полум'я в своєму тілі, розжарене нею.
Та тільки чоловіків легко обдурити.
Марго відкрила очі і покосилася в бік дверей. Не подаючи виду, вона в пориві пристрасті крокнула до ліжка, ведучи лорда за собою.
А він йшов у неї на поводу, не задумуючись про те, що буде далі.
Та як тільки вони наблизилися до ліжка, Марго різко вирвалася з обіймів і відштовхнула чоловіка від себе.
— Я дуже вдячна вам за порятунок. Але прощавайте! — вигукнула вона і втекла.
Лорд завмер в нерозумінні. Він не міг повірити в те, що вона його обдурила.
— Стійте! — закричав він і побіг за нею, влаштувавши справжню гонитву.
Марго бігла коридором і плакала. Їй не хотілося його обманювати, адже він не заслуговував на це.
Та в неї не було іншого вибору.
Вона швидко спустилася сходами і майнула до парадних дверей.
— Люцій, не дай їй піти! — рикнув чоловік, налетівши на перила і зістрибнувши зі сходів.
Камердинер спробував перехопити дівчину біля виходу, але вона вдарила його кулаком по обличчю.
Дід відсахнувся, тримаючись за розбитого носа.
— Вибачте! — вигукнула Марго і вибігла на двір.
Олександр був здивований її вчинком. Така тендітна, а удар, як у борця.
Та часу на подив не було.
Марго бігла до екіпажу, серйозно налаштована на втечу.
Кучер спав, облокотившись на коліно. Дівчина не стала його будити. Це зайняло б занадто багато часу. Та й не факт, що він погодився б відвезти її додому. Тому вона підбігла до жеребця і застосувала магію, щоб швидше зняти з нього упряж.
Кучер прокинувся від іржання коней і побачив, як леді викрадає чорного жеребця.
— Ей! — буркнув він сонним голосом і, зістрибнувши з козла, ненароком став перешкодою для лорда.
Фрей налетів на нього, і вони обидва впали на землю, розбиті цим зіткненням. Балдуїн увесь цей час спав у кареті, пузом догори. Але гнівний голос господаря розбудив його. Він перелякано замахав крилами і виглянув у вікно. А на дворі відбувалося щось незрозуміле.
— Дідько! Коня мені швидко! — закричав яро Олександр, дивлячись Марго услід. Вона вже була біля воріт і застосовувала магію, щоб їх відчинити.
Часу було обмаль. Ще мить, і вона покине помістя.
Кучер швидко підвівся і поспішив зняти упряж з коня.
Лорд притулився плечем до карети, щоб перевести дух. Він сьогодні добряче вимотався і втомився.
— Киррр? — раптом донісся хрипкий голос із вікна.
Олександр насупився і різким рухом відкрив двері.
— Балдуїн?! — заричав він, зустрівшись з поглядом нестерпного фамільяра.
— Ку... Ку... — проронив тихо сокол і пом'яв сидіння.
Боявся господаря, однозначно.
Але у лорда не було часу його лаяти.
— Лети за нею! — віддав він наказ і вказав на Марго.
Балдуїн кивнув і вилетів із карети. Краще так, ніж отримати щиглика за непослух.
Олександр провів його поглядом і моторно застрибнув на коня.
На втікаючку леді почалося справжнє полювання.