Частина 6.2 Не грай зі мною!

Дівчина не очікувала почути подібне запитання, навіть незважаючи на те, що лорд оцінив її погляди.
Все це було занадто підозріло. Та Марго вчинила хитро і не подала виду. Їй не хотілося переривати цю чудову розмову, яка привела їх обох до такого несподіваного розвитку подій.
Проте розслаблятися вона теж не збиралася. Лорд бажає знов зустрітися завтра... Таке бажання змушує насторожитися, адже занадто швидко він змінив своє ставлення. В чому ж тут інтрига?..
— А можна поцікавитися, навіщо? — спитала дівчина таким тихим, спокусливим голосом, щоб лорд розтанув і відразу ж видав їй всю правду.
Та Олександр виявився непохитним чоловіком.
— Просто "так" чи "ні", Марго? — сказав він владно, тримаючи леді в обіймах, і не дозволяючи їй ухилитися від питання.
Марго зрозуміла, що він хороший гравець. Напевно, в минулому немало дам звів з розуму своєю поведінкою.
— А якщо я скажу вам... "ні"?! — прошепотіла дівчина, мов бешкетниця.
— Тоді я все одно надішлю екіпаж! — твердо заявив Олександр і нахабно провів долонями вниз... Значно нижче її талії.
— Яку мету ви переслідуєте? — докірливо запитала Марго, хоча й знала, що він не розкриє їй своїх планів.
— Мені просто з вами цікаво. Ви дуже розумна дівчина... — мовив чоловік, продовжуючи поводитися з нею так, ніби вона викликала у нього не захоплення, а лишень звичайнісіньке чоловіче бажання.
Маргарита хмикнула. Як довго він збирається з нею гратися?
— Ви змушуєте мене вас боятися, — збентежена, ледве промовила декілька слів, і відчула, як лорд остаточно переходить всі межі та проявляє до неї інтерес зовсім іншого роду.
— Не варто мене боятися, — напівпошепки сказав чоловік і пішов в наступ. Різко провів долонями по вигинах. Схопив гостю в справжній полон і з пристрастю притягнув до себе. Так близько, наскільки це було можливо...
Марго зрозуміла, що він готовий зайти дуже далеко.
— Можна, я задам вам одне питання? — поцікавилася вона, обпікаючи гарячим диханням його шию...
— Так, звичайно... — кивнув пан, дивлячись на неї, як на кохану, з пристрастю та любов'ю. Але яким же очевидним було його вдавання.
— Олександре, а якщо я зараз скажу, що більше ніколи не хочу вас бачити, то що ви вдієте в такому випадку? — запитала сміливо дівчина, зовсім не збираючись здаватися в його хибний пристрасний полон.
— Я просто нікуди вас не відпущу! — проричав лорд і притиснув Марго до себе, змушуючи її відчути міць його тіла.
Дівчина здригнулася. Він зухвало подивився їй в очі і в черговий раз спробував її зачарувати. Робив усе, щоб вона поступилася йому і дозволила себе ускромити.
Яким же шалено привабливим він був у цей момент.
Марго дивилася на нього і намагалася зрозуміти, чи він взагалі людина? Ці виразні, грубі риси обличчя, які разом із зеленими очима створювали бездоганний образ... Ні, він не був схожим на звичайного смертного. Занадто багато магії в його очах. Занадто багато вогню всередині...
Олександр опустив погляд на губи дівчини і знову задав питання:
— То ви скажете мені "так"?
Марго затамувала подих. Його губи ледь чутно прошептали їй закінчення питання. Вони торкалися її, так безсоромно, ніби це була звична річ — хотіти поцілувати незнайомку.
В один момент вони опинилися занадто близько один до одного... І Марго різко відсторонилася.
— Моя відповідь все ще "ні". Але мені все ж цікаво брати участь у тому, що ви задумали.
Її переможна усмішка змусила Олександра прийняти свою поразку.
— Ви... Яка ж ви...
— Ч-ш-ш! — прошипіла дівчина, накривши його губи пальцем. — Я втомилася і хочу закінчити нашу розмову на тому, що вам подобається моя душа... А тепер, дозвольте мені піти. До побачення, пане Олександре!
Сказавши це, вона пішла, ніби нічого й не сталося. Навіть не оглянулася напослідок, ніби лорд став їй зовсім не цікавим.
— Хм, точно не дурна. Ну нічого, свого я вмію добиватися! — мовив впевнено чоловік, з пристрастю дивлячись їй услід.
ЇЇ «до побачення» стало для нього справжнім викликом.

Марго прямувала до екіпажу, і з задумливим виглядом підправляла рукавички.
— Нічого ви не розумієте, Олександре... — зірвалися хитрі слова з її уст, а в містичних очах загадкою промайнула іскра...
Та тільки доля зіграла з дівою в свою злу гру.
В один момент у небі засвистіла стріла.
Марго навіть не встигла нічого зрозуміти. В очах різко потемніло, плече пронизала гостра біль, хвиля магії розійшлася по всьому тілу, і вона втратила свідомість.

Останнє що встигла побачити — мисливця в чорному плащі.