Частина 3.3 Фамільяри

Та сум охопив не лише Елізабет. Покинутий, забутий всіма, нащасний, зневажений господарем, нікому не потрібний. Балдуїн страждав в полоні чотирьох стін — його закрили в кареті! Невільницька доля спіткала бідолашного, кріпацьке ярмо повисло на його пернатій шиї! Як так можна було вчинити з улюбленним фамільяром?! Ах!

Птах був похмурий, і ходив туди-сюди по валізі, з роздумами про це нікчемне життя. Він декілька разів залізав у вікно, та вилетіти з нього не міг. Не вистачало простору, щоб розправити крила. В житті завжи так, щось мусить йти через одне місце! Довелося сидіти в кареті і чекати. А чого чекати, якщо господар з донькою вирушили підкоряти поля і луки?

Балдуїн не витримав стресу, нерви здали і він почав клювати валізу. Напевно, в цій ситуації винні шаманські цяцьки! Хотілося якнайшвидше розклювати цей чемодан зі злими духами і провести обряд екзорцизму.

Але матеріал виявився занадто твердим. Так і дзьоба можна зламати. Балдуін закричав, проклинаючи і валізу, і те, що з ним зараз відбувається.

Вкотре підняв погляд на вікно. Пожалкував, що в нього немає рук і він не спроможний відкрити двері.

Довелося чекати повернення пана...

Єдине, що втішало — стрічка прекрасної леді з блакитними очима.

Птах опустив погляд, щоб полюбуватися трофеєм. Ох, яка атласна краса!

І як можна було назвати власницю цієї чудової стрічки «страшною відьмою»?!

...

Марго повернулася додому без настрою і без тканини.

Іноске зустрів її у дверях і кілька разів протер очі, не вірячи їм, бо

господиня була з ніг до голови в бруді.

— Пані, що з вами?! — здивовано вигукнув кіт і без роздумів кинувся до кошика з рушниками.

Марго сіла на підлогу і обняла коліна.

— Один мерзенний тип штовхнув мене в калюжу. Щоб його гусак укусив! Чорт! Ще потім питаєш, чому я не люблю чоловіків?! — бурчала вона собі під носа, ледве стримуючи сльози образи.

Кіт приніс їй рушник і спробував втішити.

— Ну, без таких життя нудне, що поробиш? — веселим голосом видав він і побіг до своєї скриньки. З ентузіазмом дістав звідти незвичайний музичний інструмент. Зараз буде вам концерт! Ворохнув вусами,  всівся на візерунковий килимок і почав налаштовувати струни.

Інструмент був зроблений зі світлого дерева, краї його прикрашало гілля сакури. Струн було чотири, але мелодію вони видавали досить непогану, хоча пухкі котячі пальці мимоволі зачіпали нижню басову струну (не в такт). Та загальна чарівність Іноске змушувала забути про це. Кіт віртуозно управлявся зі східною гітарою, що більше нагадувала розрізану навпіл грушу, і вже підбирав у думках слова для нової пісні.

«Якби не було блазнів на білому світі

  То всі б тоді були зайняті ділом

  А такого не буває, затверджую сміло!

  Трунь-трунь роблять мої кігті!»

Цей кіт вмів веселитися. Схопився разом з інструментом, і почав танцювати навколо господині, грайливо махаючи хвостом і корчачи кумедні гримаси.

  «На жаль, ідіотів стало дуже багато

  Та гумору з ними нам позичати не треба

  І навіть якщо метеорит впаде із неба!

  Трунь-трунь, їх і так зостанеться не мало!»

Марго усміхнулася, дивлячись на нього. А він ще жвавіше бавився, лишень би їй догодити. Такий виступ влаштував, що хоч на сцені театру показуй.

  «А ви усміхніться цьому жарту!

  І стане легше вам хоч на хвилинку!

Подавився клопом я коли їв малинку

  І в фокусі витяг не ту карту

  Та живий! Я тут! Не помер! Від Смутку не здох! І навіть… позбувся блох!»

Його очі в цей момент були такими веселими і життєрадісними, що Марго просто не змогла й надалі залишатися сумною леді. Їй довелося засміятися в голос. Хто ще для неї буде так старатися, як цей маленький хвостатий друг?

  — Так, ти правий! — вигукнула панна, витираючи рушником руки від бруду. — Потрібно посміятися над цією ситуацією. Стане легше. Дякую, Іноске!

Кіт усміхнувся на всі двадцять чотири зуби (а точніше, на двадцять три з половиною, бо ікло в нього було зламане) і, як справжній жебрак, простягнув до господині лапу.

— Подайте, мила леді, та не пошкодуйте! — заспівав він, хрипко, мов старий хворий кіт.

Марго закотила очі.

— Чотири роки вже на вулиці не живеш, а просити ніяк не перестанеш! Гаразд! Йдемо до кухні, і я дам тобі шматочок цукру!

Іноске підскочив від радості і знову торкнувся струн. Шустро побіг за Марго по п’ятах на кухню, наспівуючи нову пісеньку.

«Нам котам, море по коліно

А таким як я і цілий океан!

А якщо образять нас - отримають поліном!

Я себе і господиню в образу не віддам!»

Як тільки вони обидвоє зайшли на кухню, з-під шафи пролунав незадоволений басовий голос:

— І що я тут забув з ось цими шутами? От би якнайшвидше на волю! Вже набридло все, заберіть мене звідси! Хоч хтось, будь ласка! Де ж ти, мій герою?!

...

Якщо вам подобається історія, то не забувайте радувати автора сердечками, вподобаннями, зірочками на розділи, підпискою і звичайно, коментарями. Дуже дуже дякую вам, дорогі читачі ❤️ буду старатися для вас і надалі:3