Частина 3.1 Бешкетники

З кінним екіпажем Олександр повертався до свого особняку. Негожий день змучив його, й своєю несправедливістю надокучив, мов диявол в пеклі. І хоч би щось хороше за сьогодні сталося, бо поки що всі надбання пана — це бруд на піджаку з проклятого базару.

Зеленим втомленим поглядом лорд проводив поля через віконце і про щось думав. Та прогресивні думки мислителя збив з пантилику раптовий гуркіт. Щось приземлилося на дах карети, мов комета, та заскрипіло.

Чоловік скептично підняв брову і висунув руку у вікно.

  — До мене! — суворо видав свій наказ.

  Балдуїн кірякнув і обхопив лапками зап’ястя господаря. Кілька разів привітно махнув крилами і демонстративно, з вогнем в янтарних очках, підніс йому трофей.

Олександр здивувався. Блакитна стрічка в дзьобі помічника змусила його здригнутися, наче одинокий кущик обвитий вітром в холодну зиму.

  — Ну ти і злодій! — пробурмотів він, дивлячись на трофей.

  Сокол закивав, зістрибнув на диван, всівся і спробував обвити стрічкою свою товстеньку шию.

— Ти що, хочеш себе нею прикрасити? Але ж ти чоловік! — обурився Олександр на його витівку.

  Сокол насупився і клюнув господаря в ногу.

  — Ну гаразд! Я тобі допоможу! — змирився лорд і взявся зав'язувати бантик на шиї фамільяра.

  Балдуїн одразу ж пом'якшав, і закрив очі від насолоди і самовдоволення. Який шикарний птах: хозяїна наказ виконав, стрічку вкрав, з леді позалицявся, ще і марафет навів. О так, красунчик, а не сокіл. Номер один серед всіх птахів! Везунчик! Хороший день однак видався! А аромат який окружив його, мов в квітах втопився і одурманився їх солодким запахом. То пахла чарівна стрічка тієї прекрасної леді, ох мав би губи — без роздумів поцілував би!

Олександр здивувався. Сокіл поводився надзвичайно дивно.

— Здається, ти зачарований... — прошепотів зворушено лорд і задумався. Настрій мислителя невтримно повернувся до нього.

  Стукіт копит, рух колеса, гайовий вітер… і тиша в середині карети. Приємна, сприятлива атмосфера для роздумів. Лорд думав над всім, що сталося на базарі.

Балдуїн же насолоджувався миттю і прославляв сам себе, хвалив, кивав головою, ніби так і намагався сказати: «це я головний красень Авіасану, панове!».

Лорд Фрей закивав з ним в такт.

— Хм, а та дівчина не така й проста, як здається на перший погляд, — дійшов він думки, все добряче проаналізувавши.

Балдуїн не міг з ним не погодитися.

— Кірра, магу ку! — підтвердив догадки криком.

— А-а, все ж таки магія, так? Добре, запишемо, — промимрив насуплено Олександр і витягнув з кишені піджака записник з олівцем.

Відкривши блокнот десь посередині, він відступив на один рядок від останнього запису і почав занотовувати свої спостереження.

— В Атто-Авіасані є відьма! — вигукнув він, швидко записуючи догадки грубими літерами. — Дивна і страшна. Обходьте десятою дорогою!

Дописавши застереження, лорд сховав блокнот назад у кишеню і полегшено зітхнув.

— Все, буду пам'ятати! Таких божевільних треба остерігатися!

Сокіл нахилив голову на бік, з непорозумінням дивлячись на господаря. Це що щойно було? Олександр образив дівчину в рожевій спідниці?!

— Кре! Карре! Кру! — закричав в обуренні птах, і прийнявся клювати пана в ногу.

Олександр підскочив від різкого болю і вдарився спиною об дах карети.

— Ай! Та ви вже набридли! — прогарчав він, тримаючись за плечі і ногу. — Тепер у мене все болітиме!

Сокол миттєво став гордовитим. Зарозумілим і незалежним, як бог з пантеону. Він почухрав на самий край дивану і відвернувся. Гоноровий птах, знає собі ціну.

Олександр усівся назад на диван і невдоволенно фиркнув:

— Теж мені, пернатий герой-коханець намалювався. Я тебе що просив? Прослідкувати за чортицею, а не тягнути її речі в мою карету! Тобі звідки знати? Може, ця стрічка проклята?

Сокол на нього покосився з гучним запитанням в очах.

— Крааа! Крааа! — закричав він і застрибнув на валізу, що лежала на підлозі біля ніг лорда. «А це святе типу так?»

Олександр замовк. Метушливо побігав поглядом по своїх «здичавілих статках».

— Ну так, а сам обклався шаманськими штучками... — пробурчав він. — Продати б усе якнайшвидше... І подорожче... Баронеса сьогодні ввечері прийде за грошима... Що ж, в такому разі доведеться віддавати свої... Рідні!

В цей момент його обличчя охопила тривога. Це ж доведеться розстатися зі заощадженнями!

Балдуїн клацнув дзьобом, спостерігаючи. О так, гроші віддавати, як від серця шматочок кромсати, повне розуміння.

Олександр важко зітхнув і виглянув у вікно. Його землі вже виднілися на горизонті. Зелені луки, квіткові галявини, безкраїй ліс... Великі просторі землі.

Лорд мимоволі усміхнувся, дивлячись на свою резиденцію. Яка краса... Не намилуватися!

Та тут, раптом, посеред усього цього вирію, уздовж поля промайнув рудий кінь з маленьким вершником в сідлі.

Олександр здригнувся, ніби ошпарений. Висунув голову у вікно і придивився.

Вершник розвернувся біля лісу і погнав коня в сторону карети. Він був таким крихітним, маленьким і ледь помітним на фоні цього вгодованного, пухкого коня.

Лорд набурмосився.

— Елізабет! — заволав він вершнику.

— Татку! Зроби вигляд, що ти мене не бачив! — крикнула у відповідь дівчинка і галопом пронеслася повз карету. 

Батько швидко перекинувся до протилежного вікна.

— Елізабет! А ну негайно до мене! — знову закричав він, і повернувся до кучера. — Зупини екіпаж, ну ж бо!

Його наказ прозвучав настільки грізно, що кучер спинив коней вмах, і карета загальмувала, вздіймаючи порох над дорогою.

Елізабет також зупинилася. Затихла, все зрозумівши. Схоже, зараз почнеться...