Глава 72

Перевага розгрому ворогів у храмі полягає в тому, що після цього виходити на вулицю особливо приємно. Навіть якщо довкола валить чорний дим, а в повітрі висить стійкий аромат розпеченої магії.

Важкі двері піддалися з таким рипінням, ніби сам собор обурювався, що ми вижили й зіпсували йому весь драматизм.

Навіть бійка з демонами не виснажувала так, як усвідомлення, що ми щойно врятували цей світ, а він натомість зустрічає нас не фанфарами, а смородом паленої магії, димом і переляканими фізіономіями містян. Розгублені, вони юрмилися на площі, а гвардійці зносили поранених до широких сходів.

Аралла вистояла. І, судячи з того, як Тейлор міцно – до гарячого болю – стискав мою долоню, тікати з цієї святої обителі нам доведеться разом.

Лорея, перечіпляючись через власну спідницю весільної сукні, спиралася на Еріана, Олоріан важко віддувався біля колони, підставивши очі світанковому сонцю, а я просто мріяла про дві речі: гарячу ванну й щоб більше ніхто сьогодні не намагався пробити магічний щит.

Але спокій нам тільки снився.

На площі біля підніжжя сходів щось дико, несамовито задеренчало. З таким звуком, мабуть, металева банка, напхана розгніваними магічними джмелями, летить із кручі.

З-за рогу, дещо боком і трохи втрачаючи висоту, вилетіло це.

Знайоме купе з темної затертої сталі. Сфери пульсували тьмяно-синім світлом, із зусиллям утримуючи апарат над бруківкою. Окремі плями мастила та подряпини на боках лише підкреслювали хижу, химерну витонченість цього кустарного агрегату. Сріблястий кристаломобіль хитався, із гучним тріском чиркнув дном об камінь дороги, вибивши сніп іскор, і завмер біля самих сходів.

Ми заніміли.

У заскленій кабіні поряд із Маркусом, заповнивши собою майже весь внутрішній простір, сидів... Перший Вартовий. Кам'яна ґорґулія, яка ще годину тому билася десь на кордонах і пропускала крізь себе демонічну скверну для переробки. А ще день тому взагалі була прадавнім монолітом!

А зараз мій «кінь», во плоті власною персоною, абсолютно невимушено розвалився на потертому шкіряному сидінні. Його очі – два озера розплавленого сонця – сяяли неприхованим єхидством.

Вартовий повільно опустив скло кабіни й глянув на мене, смикнувши кутком губ у посмішці.

В цю мить дверцята відчинилися, і звідти вискочив Маркус. Хлопець променився такою божевільною енергією, ніби це не над містом щойно висіла смертельна загроза, і не древня прадавня сутність всілася в салоні його кристаломобіля! А він просто зганяв у сусідню лавку.

– Учителю! Ваша величносте! Я привіз ліки! Протиотрути від магічного опіку, рідкісні інгредієнти, цілющі настоянки – усе, що зміг роздобути! – він підхопив із задньої панелі два важких дерев'яних ящики, в яких дзвеніли мішечки і склянки.

– Супер! – зраділа я, Тей теж схвально кивнув. Маги храму тут же взяли ящики в оберт і кинулися до поранених.

А я наблизилася до Першого Вартового, з цікавістю розглядаючи горгулію. Його шкіра значно потемнішала і все більше нагадувала камінь. Невже він знову закам’яніє? На сторіччя?

– Ти як тут опинився, коню? – посміхнулась, не відводячи погляду від його сліпучих очей.

– А що? – хмикнув Перший, не поспішаючи покидати салон. – Стільки часу спостерігав, як він вчив тебе кататися. Самому цікаво стало, що ви тут навигадували. І мушу визнати, дівчино... – він зробив паузу, змірявши мене палаючим поглядом, – цей хлопчисько водить куди краще за тебе. Принаймні, він не намагався врізатися в першу ж кам’яну брилу, розігнавшись до нестями.

– То ти боїшся розганятися? – примружилася я, поки всі довкола з подивом спостерігали за нашою милою бесідою. Тейлор поруч тихо хмикнув, притискаючи мене до себе міцніше.

– Я не міг відмовити Першому Вартовому, – почав був Маркус. Уявляю собі його шок, коли цей величезний монстр попросив його підкинути! Але хлопець раптом замовк на півслові, кудись втупившись.

Я прослідкувала за його поглядом. З протилежного боку майдану безшумно, наче тінь, виринув другий апарат.

І цей кристаломобіль я теж впізнала! Чорний, ідеально сяючий, із тими ж золотими лініями вздовж бортів та величезними, бездоганно огранованими кристалами в магічних затискачах, він розсікав повітря над бруківкою абсолютно беззвучно.

Кинула погляд на Тея, але мій король теж виглядав трохи ошелешеним. Явно нікому наказу взяти свою машину не давав.

Апарат м'яко зупинився. Дверцята плавно відкрилися, являючи за кермом нашого старого знайомого гриба. Секретаря Менуза.

А з пасажирського сидіння визирала Тіна, тримаючи в руках якісь кристали.

Дівчина просто палала завзяттям.

– Геми-візуалізатори! – з подивом промовив Тей.

Десь я вже це чула... точно! Хтось «записав» на них, як Маркус намагався мене поцілувати. Коли ще не знав, хто я.

То вона... не встигла я додумати, дівчина радісно вигукнула:

– Нащадки мають бачити цю битву і королівський тріумф! – вона спритно наводила сяючу гему то на Тея, то на переможених Алмазних Шипів, то на інших воїнів. – Кожну деталь! Я вже штук десять змінила, намагалась зафіксувати все-все!

– Хіба робота кристала не заважає? – чомусь нахмурився Еріан.

– Я ж не в салоні фіксую, – потиснула плечима Тіна. – Зовні все працює, я перевіряла!

Маркус від такої картини трохи не впустив черговий ящик із ліками, який намагався паралельно витягнути з кристаломобіля. Щелепа буквально попрямувала до бруківки.

– Тіно?! – він переводив ошелешений погляд із чорно-золотого королівського «спорткара» на руду служницю, яка і його фізіономію зняла для нащадків. – Ти... звідки у вас ОЦЕ?! Ви що, викрали королівський кристаломобіль?! Менуз, вас же заґратують!

– Мої посадові обов'язки, юначе, вимагають належного утримання королівського майна, – сухенько й абсолютно безпристрасно прокаркав Менуз, виходячи з салону і виправляючи свій потертий комірець. – Ваша величносте, – він зробив педантичний уклін Тейлору. – Дозвіл на керування цим транспортним засобом ви особисто підписали мені незадовго до того, як від'їхали до гірського палацу. Оскільки у мене був час, поки столиця перебувала в... тимчасовому застої, я регулярно здійснював технічні прогони, щоб магічні вузли не застопорилися.