Глава 17

Чорний Архонт, в якому явно зчитувалась приналежність до військових, важко гупнув кулаком по столу, від чого магічні змійки в камені перелякано смикнулися.

«Обсидіановий», – прокоментував голос.

– Досить! – гаркнув Архонт, дивлячись на Кантрала з відвертою огидою. – Я прибув сюди не іспити приймати. Король заговорив – це вже краще, ніж я сподівався. Ваша величносте, ми віримо у вас. Але маємо знати, до чого готуватися. Якщо... якщо немає надії на спадкоємця, ви маєте нам це сказати.

Одна з небагатьох жінок-Архонтів поправила рубінову гему на грудях і холодно подивилася на консорта:

– Ваша пропозиція, принце, тхне відчаєм. Ви так хочете зазирнути в королівську спальню, ніби власної не маєте.

Інші Архонти помовкували, деякі відводили очі, другі потай переглядалися.

– В королівській спальні – надія всієї Аралли, – промовив невисокий, повний і ще не надто старий рудий, якого голос обізвав «Мідним». – Цікавість тут ні до чого. Мова йде про виживання.

– Наразі вашому виживанню нічого не загрожує, – презирливо фиркнула Рубінова, але вдостоїлась не менш презирливого погляду Мідного:

– Пропоную принаймні послухати пропозиції магістра Шкорські. Він найсильніший маг Аралли.

Старий говнюк навіть якось випростався, прокашлявся і прийнявся зачитувати:

– Протокол шлюбного іспиту. По-перше, аби не завдавати зайвих незручностей його хворій величності, ми маємо провести ритуальний огляд королеви на чистоту та готовність до прийняття Золотого Сім’я. Огляд має проводитися колегією з трьох лікарів та представника від Архонтів.

Чого?! А чи не охрінів ти, головний магістре?! Так можна стати і без-головим!

– Якщо колегія, – продовжував Шкорські, задоволено зиркаючи в мій бік, – підтвердить вагітність, ми всі заспокоїмося. Або хоча б підтвердить, що шлюбна ніч сталася. Якщо ж ні, ми можемо перейти до другого пункту. А саме – встановлення в королівській спальні магічних сенсорів, або присутності мовчазних свідків за ширмою, які зафіксують пік магічного викиду під час акту близькості. Без зафіксованого спалаху будь-які заяви про виконання обов'язку вважатимуться недійсними.

Обличчя Тейлора наливалося крижаною люттю, тією самою, яку я ловила на собі в перший день і яка зараз трохи вщухла, як мені здалося.

– Мовчазними свідками будете ви з принцом? – не втрималася я, голос прозвучав на диво твердо і холодно.

– Якщо ви так забажаєте, – розплився в хтивій усмішці дідуган.

Хто взагалі може встановити вагітність за три дні після весілля!

«Саме», – відгукнувся «кінь».

«Знов пасесся в моїх думках? – гримнула я. – Що – «саме»?»

«А що сказав Срібний?»

«Що йому потрібні гарантії!»

– Можу продовжувати? – поки я сперечалася з «конем», мерзенним голоском вимовив Шкорські.

– Ні! – рявкнула я і так само рявкнула подумки: «Швидше!»

«Перший місяць ніхто не перевіряє королеву на вагітність».

Вже легше!

– В нас є законний місяць, – промовила я, прямо дивлячись на мага. Обвела поглядом Архонтів: – Чи всі вже забули таку дрібницю?

– Але ж ситуація... – пітніючи, пробелькотів Мідний.

– Її величність права, – вступилася ще одна жінка, Янтарна. Голос, як і зовнішність, нагадували лисицю – хитру, м’якеньку, собі на умі. – Пройшло занадто мало часу для вагітності.

– Але достатньо для шлюбної ночі, – вичавив крізь зуби Кантрал.

– Закон є закон, – обірвала Рубінова. – Місяць ще не минув.

– Можемо проголосувати? – видав пропозицію Мідний.

– Ні, – відрубав Тейлор.

– Перепрошую? – підняв брову Шкорські.

– Ніякого голосування. Я ще не був у храмі.

– На це теж є місяць, – нагадала Рубінова.

– Навіщо вам в храм, при всій повазі? – в словах Кантрала повагою і не пахло. – Туди має нанести візит король, який чує лінтал.

– Я почув лінтал, – промовив Тейлор.

Запала така тиша, що навіть дихання чутно не стало. Ніби всі разом його затамували і боялися видихнути.

– Що? – першим відмер принц-консорт.

– Я планую відвідати храм. Це не обговорюється.

– При всій повазі, але ви не в тому стані! – обурився Шкорські. – Як ви дістанетеся храму? Чи ви маєте на увазі не столичний?

– Тепер це турбота моєї дружини.

– І все ж звольте обговорити, – в голосі Кантрала почулися нотки підрикування. – Ви не можете після стількох років просто сказати, що щось почули. Ви навіть не можете бути впевненим в тому, що саме почули! Отже, оголосіть нам, що!

Зуби Тейлора стиснулися так міцно – здавалося, зараз розкришаться. Він блефував, я розуміла це, відчайдушно намагаючись вигадати, як бути.

«Люмен!» – пролунало раптом в голові.

«Що?» – не второпала я.

«Кажи! Скоріше!»

Я?

– Як я бачу... – з тріумфальним виглядом почав обводити всіх поглядом Кантрал.

А, була не була!

– Ваша величносте, – прошепотіла я, торкнувшись руки Тейлора, так, щоб найближчі почули, всі інші прислухалися. – Думаю, ви маєте їм сказати, – це я додала тихіше, склонившись ще ближче до його вуха. Так що усі подалися до нас.

Треба віддати належне, король навіть не сіпнувся, не ворухнувся. Ледь вловимо схилив голову в мою сторону, слухаю, мовляв. І я майже нечутно видихнула йому на вухо:

– Люмен.

Мабуть, Тей за долі секунди розсудив, що втрачати йому все одно нема чого.

– Добре, – нібито відповів на мої слова. І додав гучніше: – Люмен.

Того, що станеться за мить, не очікував ніхто. Всі десять гем, запорошені пеленою дорогоцінні каміння на почесних місцях у своїх властителів, раптом спалахнули. Коротко, не надто яскраво, але одночасно і абсолютно помітно. Від кожної на стіл ліг кольоровий промінь, на мить підсвітивши обличчя Архонтів.

І знову запала густа, щільна тиша. Більше всіх, думаю, отетерів сам Тейлор. Але не дозволив жодному м’язу сіпнутися на своєму обличчі і тілі. І він же самим першим повернув собі контроль.