Глава 11-2

– Його неможливо вилікувати, – прошепотіла Лорея, хоча не впевнений, що мені хотілося б це обговорювати. – Але істинна могла б пробудити дракона. І тоді дракон відновив би й людське тіло. Драконяча магія потужна. Особливо... – вона вчасно осіклася. Добре хоч про лінтал не стала казати. Хоча Аманда і сама, мабуть, знає. Вже спільники посвятили у свої плани.

Чи таки не спільники? Ніяк не зрозумію, що тут відбувається.

– То... де нам знайти твою істинну? – діловим тоном спитала Аманда.

Що? Дивиться так, ніби дійсна готова була б змиритися з нею. Або використати й викинути. Ну не впустити ж корону заради мого здоров’я!

Ніби взагалі нічого не знає!

Лорея кинула на мене переляканий погляд. Ця тема давно вже була табу. Навіщо вона взагалі її підняла? Таки Лорея не завжди ще розуміє, що можна казати, а про що краще промовчати.

– Її вбили, – прохрипів я, горло раптом перехопило.

Та, хто могла би дати мені одужання. Хто подарував би щастя і силу дракону. Я ніколи її не знав, але кажуть, зустріти істинну – це саме гарне, що може статися з драконом. Так вже влаштована наша магія, що їй необхідна одна-єдина партнерша для повного злиття і правильної циркуляції.

Втім, деякі навпаки, не хочуть її шукати. Щоб не мати таку очевидну слабкість. Був би я здоровим, можливо, теж не хотів би такої залежності. Можна і без неї прожити, багато хто цілком нормально живе. Та вже як є.

– Вибач, Тею, – прошепотіла Лорея, кинувши погляд на Аманду, яка одночасно з нею вигукнула:

– Як?!

Може, дійсно не знає? До весілля ми з нею і кількома фразами не перекидалися. Що там розповів їй Кантрал, мені невідомо.

– Є дуже складні магічні ритуали для пошуку, – відповів я, ковтнувши чаю. – Я шукав. Коли зрозумів, що хвороба... прогресує. Вона загинула в дитинстві. Нібито нещасний випадок.

– Але?

– Але я впевнений, що до мене її знайшов консорт. Перестрахувався, щоб я не зміг одужати.

***

Аманда-Лінда

Жесть яка! Середньовічні варвари!

Лорея опустила очі. Тейлор перевів на неї погляд і прикрив свої, ніби визнаючи, що Кантрал таки її батько. І не треба при ній таке казати.

Втім, вона ж сама завела розмову.

Поява Моллі зі сніданком перервала нас, далі ми їли майже в тиші. Лорея іноді крадькома дивилися в сторону балкона, і я про себе посміхалася, чудово розуміючи, кого вона чекає. Та Еріан не появлявся.

Коли Жерар прийшов готувати Тейлора до виходу, бідна зацькована дитина нерішуче м’ялася, не знаючи, чи то повертатися до себе, чи чекати.

– Лореє, ходімо з нами. Свіже повітря корисне не лише королям.

Сестра просяяла. Її дитяча радість була такою контрастною на фоні цього похмурого склепу, що навіть Тейлор, здавалося, став трохи менш напруженим.

– Перевдягнешся? – запитала я, але дівчина так швидко і сильно замотала головою, що одразу ставало зрозуміло: вона боїться зустріти батька.

– А я перевдягнусь, – я рушила у гардеробну.

Підібрати серед розкішних і відкритих нарядів Аманди щось більш придатне для прохолодного гірського клімату булу не надто просто, але мені вдалося знайти дорожню сукню. Все ще вишукану, смарагдову, сяючу дорогоцінним камінням – проте вона принаймні не заважала рухам.

Запаслася накидкою, навіть для Лореї друга знайшлася.

Але ідилія закінчилася біля самого виходу з королівських покоїв у великий вестибюль зі стелею-напівкулею і парадними подвійними сходами.

– Яка зворушлива сімейна картина, – голос Кантрала прозвучав як скрип іржавих петель.

Він стояв на виході у вестибюль з коридору, перекриваючи шлях. Поруч, як вірна тінь, застиг магістр Шкорські з сумкою, від якої за версту тхнуло зіллями.

– Лореє, в тебе немає власного одягу? – звузив консорт очі, окинувши доньку крижаним поглядом.

Та зіщулилася, і він додав:

– Віддай Аманді накидку і негайно до своїх покоїв.

– Це подарунок, – промовила я, вдостоївшись ще жорсткішого погляду, в якому явно проскочила обіцянка вбити мене найбільш жорстоким способом.

– Геть додому! – гримнув він на доньку, і та, здригнувшись, кинулася в сторону своїх покоїв.

Здається, в мене з’явилася ще одна мета. Звільнити дівчину від цього монстра. Та вона ще була неповнолітньою, отже тато цілком і повністю розпоряджався її долею.

Добре. Вирішуватиму проблеми по черзі. Щось забагато їх на одну мене, та Тейлор явно в пріоритеті.

– Амандо, – переключився на мене принц. – Ти заважаєш магістру проводити огляд.

– Магістр може зачекати, а сонце – ні. Сьогодні воно – найкращий цілитель.

– Досить ігор, Амандо. Ти зачиняєш двері перед носом єдиної людини, яка тримає його величність на цьому світі. Якщо магістр негайно не перевірить стан короля, я оголошу всім, що нова королева свідомо прискорює смерть свого чоловіка. Подивимося, як довго Рагнар зможе стримувати натовп, що вимагатиме твоєї голови.

Тейлор напружився в кріслі, його рука міцно стиснула підлокітник. Але я не відступила.

– Пан головний маг не дозволив мені перебувати при огляді, – озвалась я. – Я розцінила це як недружній шаг. Як хочете щось оголосити, то може оголосимо скликання голів Родів та родових магів? При всіх і проведемо справжній огляд.

Звісно, я блефувала, зухвало і відчайдушно. Бо надто мало знала про це скликання, як і в яких випадках воно проходить – лише краплини, які попалися в книгах. Та й взагалі, скількох з цих родів Кантрал вже встиг підім’яти під себе? Але публічність в будь-якому разі не була йому потрібна. На що я й розраховувала.

– Ти бажаєш такого приниження своєму чоловіку? – зійшов з іншого консорт, цього разу встромивши холодний, презирливий погляд в Тейлора. Аж захотілося зайти вперед і стати перед кріслом.

– Я бажаю встигнути застати сонце.

– Амандо, – з загрозою промовив Кантрал, і я вже готувалася звати Рагнара, як раптом...

– Я їду гуляти, – промовив король.