Весна остаточно вступила у свої права. Щоранку мене будив спів пташок за вікном. А Юля щоранку нагадувала:
— Мамо, скоро Великдень!
— Знаю, сонечко.
— А цього року ми теж будемо фарбувати писанки?
— Обов'язково.
За кілька днів до свята бабуся запросила всіх до себе.
— Приходьте, будемо готуватися разом.
Я дуже любила цю нашу сімейну традицію. Коли ми прийшли, на кухні вже пахло свіжою випічкою. Бабуся саме замішувала тісто на паски.
— Привіт, мої дорогі!
Юля одразу побігла її обіймати.
— Бабусю, я сьогодні твоя помічниця!
— Тоді роботи буде багато.
Усміхнулася бабуся. За кілька хвилин прийшли Оля із Софією. Потім дідусь. А трохи згодом приїхав Артем із батьком.
— Ми привезли яйця.
Гордо сказав Артем.
— І нічого дорогою не розбили.
Додав його батько.
— Це вже велике досягнення.
Засміялася я. Невдовзі вся кухня наповнилася сміхом. Ми з бабусею прикрашали паски. Оля допомагала робити глазур. Артем із дідусем безуспішно намагалися не куштувати родзинки.
— Ми тільки перевіряємо якість.
Серйозно сказав Артем.
— Уже втретє.
Підморгнула я. За великим столом Юля із Софією розфарбовували писанки.
— Дивись!
Показала Юля.
— На моїй квіточки.
— А на моїй сердечка.
Відповіла Софія. Я дивилася на них і не могла стримати усмішки.
— Марто.
Тихо звернулася до мене бабуся.
— Пам'ятаєш, як ти в дитинстві так само сиділа тут і фарбувала яйця?
Я засміялася.
— Пам'ятаю. І щоразу вимазувалася фарбою більше, ніж самі яйця.
— А тепер уже Юля продовжує традицію.
Я подивилася на доньку. Вона так старанно малювала маленькі жовті квіточки, що навіть висунула кінчик язика від зосередженості. Моє серце наповнилося теплом. Увечері ми поставили готові паски на стіл. Поруч лежали різнокольорові писанки.
— Які красиві.
Тихо сказала Юля.
— Знаєш, що найкрасивіше?
Запитала я.
— Що?
— Те, що ми зробили їх усі разом.
Юля усміхнулася.
— Тоді наступного року теж будемо разом.
Я ніжно обійняла її.
— Обов'язково.
Бо є традиції, які передаються не через слова. А через любов, тепло й час, проведений поруч із найріднішими людьми.
Великоднього ранку я прокинулася ще до сходу сонця. У квартирі було тихо. Я навшпиньки пішла на кухню. На столі вже стояв великодній кошик. Учора ввечері ми всі разом його збирали. Паска. Писанки. Домашня ковбаса. Сир. І маленька свічка. Я саме поправляла вишитий рушник, коли до кухні зайшов Артем.
— Доброго ранку.
Тихо сказав він.
— Христос воскрес!
Я усміхнулася.
— Воістину воскрес!
Він обійняв мене.
— Зі святом, кохана.
— І тебе зі святом.
За кілька хвилин із кімнати почулися швидкі кроки. Юля ще сонними очима забігла на кухню.
— Мамо!
— Христос воскрес!
Я присіла й обійняла її.
— Воістину воскрес, сонечко.
— Зі святом!
— І тебе.
Після сніданку ми поїхали до бабусі й дідуся. Біля будинку нас уже чекали Оля, Софія та батько Артема. Юля одразу побігла до Софії.
— Дивись, яку писанку я взяла!
— А я ось цю!
Дівчатка почали порівнювати свої великодні кошики. Бабуся запросила всіх до столу. У будинку пахло свіжою паскою. І ваніллю. Дідусь урочисто взяв свою писанку.
— Ну що?
— Починаємо?
Юля засміялася.
— Починаємо!
Усі взяли по писанці.
— Навбитки!
Сказав Артем. Першим він змагався з дідусем. Тук!
— Ой...
Засміявся Артем.
— Програв.
— Досвід.
Гордо відповів дідусь. Потім Юля вирішила випробувати свою писанку.
— Софіє, давай!
Дівчатка обережно стукнулися яйцями.
— Моє ціле!
Зраділа Юля.
— А моє тріснуло.
Засміялася Софія.
— Зате воно красивіше.
Після святкового обіду ми всі вийшли у двір. Погода була по-справжньому весняною. Сонце лагідно гріло. Юля разом із Софією бігали садом. Шукали перші кульбаби. І фотографували їх маленьким фотоапаратом, який Юлі подарував Артем на Новий рік.
— Мамо!
Покликала вона.
— Подивися!
Вона показала мені фотографію маленької жовтої квітки.
— Гарно вийшло?
Я уважно подивилася.
— Дуже.
— Я хочу сфотографувати всю весну.
Я усміхнулася.
— Це чудова ідея.
Пізніше ми всі сіли на лавці біля будинку. Бабуся принесла чай. Оля — домашнє печиво. Артем тихо розмовляв із батьком. Я дивилася на свою родину. На Юлю, яка сміялася разом із Софією. На бабусю й дідуся. На всіх, хто був поруч. І подумала, що Великдень для мене — це не лише свято. Це день, коли особливо гостро відчуваєш, наскільки важливо берегти тих, кого любиш. Перед від'їздом Юля підійшла до бабусі.
— Дякую за сьогодні.
— За що, моя хороша?
— За те, що ми завжди святкуємо разом.
Бабуся міцно обійняла її. Одного травневого ранку Артем загадково сказав:
— Марто, нічого не плануй на суботу.
Я усміхнулася.
— Знову сюрприз?
— Цього разу для всіх.
Юля одразу насторожилася.
— Ми кудись поїдемо?
— Так.
— Потягом?
— Ні.
Засміявся Артем.
— Цього разу машиною.
У суботу зранку біля нашого будинку вже чекали бабуся, дідусь, Оля, Софія та батько Артема. Усі сіли в машину й вирушили за місто. Через годину ми були біля невеликого лісового озера. Вода була прозорою. Навколо співали птахи. А повітря пахло соснами.
— Тут так гарно!
Захоплено сказала Юля. Поки дорослі розкладали пледи й готували обід, Юля із Софією побігли досліджувати берег. Вони знайшли маленький дерев'яний місток. Потім побачили качок. А ще — крихітне жабеня.
— Дивіться!
#778 в Сучасна проза
#5036 в Любовні романи
#2240 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 20.11.2026