Розділ 36. Зміна хранителя року

Моя перша зима в іншому світі. Вона як ідеальна картинка з фільму. Сніг, морози, вранці яскраве сонце, вечорами хуртовини. І жодної мряки, дощів і бруду. Дарлем казав, що Тенталь хоче мені сподобатися, бо в них не так часто бувають такі казкові зими. Я ж відповідала, що цьому світу не потрібно намагатися завоювати мою любов, бо моє серце вже тут. Здебільшого цей діалог ідеально вписувався у вечірні розмови в нашому домі, сидячи біля каміна, загорнувшись у ковдру і з чашкою чогось гарячого. Так, і це теж книжкові кліше, але що ж уже поробиш, коли життя прекрасне.

Моя вагітність протікає добре. Цю фразу я повторюю собі щодня як мантру. Адже нічого іншого мені не залишається. У цьому світі немає ні УЗД, ні підготовчих курсів для майбутніх батьків, ні літератури для вагітних, ні навіть спеціалізованих лікарів. А всі навколо лише кажуть, що всі народжують, і ти народиш. Середні віки, їй-богу. Я, як дівчина абсолютно необізнана в цій темі (раніше в мої плани вагітніти не входило), дуже боялася всього. Адже в нашому світі після кожного чиху я могла звернутися в лікарню або сама почитати в інтернеті, а тут будь люб'язна не накручуй себе і чекай. Ну де ж ти, науковий прогрес?

Ще мене добряче рознесло. Так, я знаю, що у вагітних збільшується живіт, але не до такої ж міри. Я реально була схожа на колобка. А мені ж ще близько місяця ходити. Та я в якийсь момент лусну, як перекачана кулька. Лікарі кажуть, що у кожної матусі «свій» животик: в одних більший, а інші до кінця терміну ходять з невеликим пузиком, що під одягом навіть не помітний, і це нормально.

Але з самого ранку тема вагітності відійшла на задній план. Сьогодні Новий рік. Тільки у нас це суто символічне свято зі смачною їжею, веселими телепередачами, галасливими посиденьками і прикрашеною ялинкою, яку обов'язково має завалити кіт, інакше ніякого новорічного антуражу. Натомість тут це найголовніший день, у який відбувається ритуал зміни хранителя року.

З різних боків я чула історії, що під час бою курантів (так, тут теж це є) часто можна побачити магію хранителів. Таким чином вони нагадують про себе людям. А цей рік має стати особливим, адже вперше на ритуалі буде присутній емір котячого хранителя. Раніше це був єдиний рік, коли ритуал не проводили, бо Ігеліус залишався у своїх землях і не прибував до столиці.

А ще всі очікували дива від мене. Так, саме від мене. Плітки про те, що дружина Повелителя полетіла на драконі з його тілом, а повернулася з живим чоловіком, швидко поширилися Тенталем. Звичайно, ніхто ніяких подробиць не знає, але ж людям і не потрібна правда, вони люблять вигадувати легенди. Ось і я стала однією з них.

Дарлем запевняв, що ритуал це тільки назва. За фактом ми просто вийдемо на балкон Ратуші, і на очах мешканців Пентраля я муситиму сказати, що від імені котячого хранителя передаю владу над наступним роком драконячому. А далі, якщо того захочуть хранителі, можуть зробити щось цікавеньке, щоб повеселити публіку. Але все це накладало на мене певну відповідальність за сьогоднішню ніч, і я звісно нервувала.

Сидячи на своєму улюбленому в останні місяці місці – на кухонній стільниці – я гризла морквину. Вагітність принесла мені не любов до незрозумілих поєднань продуктів, а бажання весь час щось жувати. А коли я хвилювалася, це бажання тільки посилювалося. У приміщення зайшла Ейлен, окинувши мене добродушним поглядом, вона запитала:

– Пані, чому ви їсте тут, а не в залі, їдальні, та хоч у своїй кімнаті.

– Тому що тут ближче до холодильника, – наче це само собою зрозумілий факт, відповіла я. – А раптом мені несподівано захочеться чогось іншого.

– Тоді ви можете покликати мене, Лінду або Стелу і ми принесемо все, що вам заманеться.

– А якщо я не знаю, що я хочу? – сумно запитала я. – Я тільки коли бачу їжу, можу зробити вибір.

Економка всміхнулася, стримуючи сміх.

– Дарлем ще не повернувся? – запитала я, спускаючись маленькими сходинками, які спеціально тут встановили для мене: з моїм пузом у якийсь момент стало складно залазити і злазити зі стільниці.

– Ще ні. Він проводить останні підготовчі роботи для ритуалу.

– А можна я не піду? – пошепки запитала я. – Скажу, що мені недобре. Я ж вагітна – мені можна пробачити. Подивлюся, як усе це відбувається, а вже наступного разу сама спробую.

– Ну що ви, пані. У вас усе вийде.

Ейлен підбадьорливо усміхнулася, але мені не стало легше. Несподівано я скривилася і трохи зігнулася, поклавши руку на живіт.

– Що сталося? – злякано запитала жінка.

– Та ще зранку тягне, – поскаржилася я.

– Олександро, – суворо почала економка. – Адже так не можна. Ви нервуєте, а дитина все відчуває. Негайно припиніть себе накручувати, а краще підіть кілька годинок відпочиньте.

Я зробила, як сказала жінка, але заспокоїтися так і не вдалося. Було відчуття як перед іспитом в університеті, до якого начебто підготувалася, але нервове тремтіння все одно присутнє. Ось і в мене всередині все було напружено. І Ейлен мала рацію: дитина все відчувала і ніби хвилювалася зі мною.

Коли, нарешті, настав час збиратися і їхати до Ратуші, я відволіклася на своє вбрання, зачіску, потім розглядала святкове місто у вікні карети. Спочатку був невеличкий прийом у палаці. Я вже знала більшість присутніх, тож спокійно могла спілкуватися з людьми, не боячись сказати щось не те.