Розділ 30. Помста ображеної жінки

Прихід до тями виявився не найприємнішим. У голові шуміло, кінцівки отерпли, у горлі пересохло. Та згадуючи моє самопочуття в той день, коли я втратила життя, я розуміла, що це дрібниці. Мені довелося змусити себе розімкнути очі, адже я не тямила, де перебуваю і що сталося.

Я впізнавала інтер'єр: цей мармур, кришталь, від білого кольору навіть очі сльозилися. За вікном лише світало, але в кімнаті було так світло, наче саме сонце осяювало покої. Я напівсиділа-напівлежала на невеликій тахті зі зв'язаними за спиною руками та ногами. Недалеко від мене за туалетним столиком сиділа Ефа і неквапно поправляла макіяж.

– О, – радісно плеснула в долоні вона, – наша гостя вже прокинулася.

– Якщо ти всіх гостей приймаєш у такий спосіб, то я розумію, чому в тебе немає друзів, – з такою ж фальшивою усмішкою відповіла я.

– А в мене немає часу на друзів, – картинно сумно зітхнула жінка і, в одну мить перетворюючись на злісну фурію, додала: – Занадто багато сил забирають вороги.

– Тоді може, розв'яжеш мене, і я не витрачатиму ні твій час, ні сили, – запропонувала я.

– На жаль, не можу, дорогенька. У мене на тебе ще плани.

Які саме в цієї зміюки плани я дізнатися не встигла, бо без стуку в двері ввірвався Таміорн.

– Ефа! – чи то здивовано, чи то піднесено вигукнув її братик. – Тебе шукають по всьому Пентралю.

– Тоді скажи, було дуже розумно сховатися у власному будинку, – з гордістю в голосі кинула жінка.

– Що відбувається? – не звертаючи уваги ні на мене, ні на слова сестри, запитав Таміорн. Він виглядав справді розгубленим. – Це правда, що ти зачарувала Тредана і наказала вбити Дарлема?

– Так, – просто кинула жінка.

Від її спокою й незворушності чоловік натурально оторопів.

– Я... я не зрозумію, – здивовано похитав головою Таміорн. – Ти закохана в Дарлема? Або Тредана? Або ти...

– Та до чого тут кохання, – закотила очі Ефа. – Я просто хотіла стати дружиною Повелителя.

– Я думав, ти облишила цю затію, коли у вас із Дарлемом у молодості нічого не вийшло. Адже він ще тоді сказав, що ти не підходиш його хранителю.

– Так, і я сподівалася, що через кілька століть він зрозуміє, що далі чекати на ту саму немає сенсу, і одружиться зі мною. Мені байдуже, нехай спить із ким хоче, намагається зачати спадкоємця хоч з усіма дівками Тенталя. А я б стояла по праву руку, мала пошану і владу. Але нашого шляхетного Дарлема такий варіант не влаштовував, – жінка огидно скривилася, а потім різко піднялася з пуфа і люто відкинула пензлик для макіяжу.

– Не знав, що для тебе це так важливо, – пробурмотів Таміорн, наближаючись до сестри. Він узяв її за руки й зазирнув в очі. – Я тебе, правда, дуже люблю. Тому кажу, тобі потрібно припинити все це. Відпусти Олександру, покайся перед Повелителем. Може Дарлем тебе помилує. Інакше... – він на секунду зам'явся, але все ж таки сказав: – Інакше, вибач, але я муситиму тобі завадити. Що б ти не задумала.

Ефа якийсь час дивилася в обличчя молодшого брата. Зараз, коли вони стояли так близько один до одного, я вразилась їхній схожості: колір волосся, очей, риси обличчя, міміка – все ідентичне. Але, як виявилося, такі різні натури.

Жінка зітхнула і забрала свої руки із полону Таміорна. Вона відвернулася і відійшла до ліжка.

– Я розумію, – тихо промовила Ефа. – Тоді й ти мене пробач.

Я побачила, як чорна тінь вилізла з-під трельяжу.

– Ззаду! – закричала що є сили.

Таміорн різко розвернувся, але було надто пізно. Чорна змія кинулася на нього і впилася довгими іклами просто в плече. Чоловік похитнувся й опустився на коліна.

– Ти?.. – зневіреним захриплим голосом вимовив він, дивлячись на сестру.

Договорити чоловік не зміг: його тіло хитнулося й осіло на підлогу.

– Поспи мій братику, – прошепотіла Ефа, присівши біля нього і ніжно погладивши його по волоссю.

– І що далі? – відгукнулася я, з-під чола спостерігаючи за жінкою. – Уб'єш мене? Тоді, на Раді, в тебе не дуже вдалося.

– Вдалося, – безжально зауважила вона. Жінка підійшла ближче й подивилася на мене згори донизу, наче на останню комашку, що плутається в неї під ногами. – У мого духа-хранителя в запасі багато різновидів отрути, але один мій улюблений. Смертельний. Ніхто не здатен пережити такий укус. Ні людина, ні емір. Жоден антидот не допоможе. І уяви моє здивування, коли ти вижила. Саме тоді я згадала легенду, оповідану батьком: нібито в одного з емірів була здатність прожити кілька життів.

Я не бачила сенсу заперечувати. У неї і так було достатньо доказів, а якщо почну щось вигадувати, їй нічого не коштуватиме ще раз мене вбити, суто показово.

– Дозволь поцікавитися, – з ентузіазмом почала я, навіть посовалася на дивані, щоб зайняти більш належну позу. – Мені справді просто хочеться зрозуміти твої мотиви. Ну от уб'єш ти мене і що далі? Думаєш, Дарлем після цього побіжить і одружиться з тобою? Чи це забаганка? Не можеш спокійно жити, поки навколо всі щасливі?

– Ти зіпсувала мені життя! – раптом істерично закричала вона. Трохи відкашлявшись, Ефа взяла себе в руки, розгладила складки на сукні й продовжила: – У мене було два варіанти. Перший: достукатися до Дарлема і переконати одружитися зі мною. І другий: змусити Тредана вбити Повелителя, зайняти його місце і одружитися зі мною. Але влізла ти і поламала всі плани.