Розділ 29. Затишшя

Опритомніла, відчуваючи ніжні й теплі дотики до моєї щоки. Варто було прийти до тями, і я відразу скривилася від різкого пульсуючого болю в голові. Повільно підняла повіки і зустрілася з блакитними очима Дарлема, що у світлі кристалів немов сяяли зсередини. Мої губи розтягнулися в широкій, напевно, дурнуватій усмішці, яка стала ще блаженнішою, коли чоловік відповів мені тим самим. На жаль, останні події швидко повернулися в мою пам'ять.

– Міко, – скрикнула я і різко сіпнулася, намагаючись піднятися. Одразу ж біль у потилиці став гострішим, і я видала гучний стогін.

– Тихіше, – прошепотів чоловік, опускаючи мене назад на землю. – Із Мікаеллою все гаразд. З нею зараз Тредан. А ось у тебе може бути струс, тож без різких рухів.

– Де Ефа?

Я вже не намагалася піднятися, але не могла не поставити це запитання.

– Втекла.

– І ти дозволив їй вислизнути? – обурилась я.

– Вибач, що мене насамперед цікавив стан моєї дружини, яку я ледь встиг врятувати, – фиркнув Дарлем.

– У твоєї дружини в запасі ще вісім життів, – з легкою усмішкою кинула я.

– І я хочу, щоб усі вони залишилися при ній, – серйозно відповів чоловік.

Ми дивилися одне одному в очі. Це здавалося чимось таким правильним і звичним. Немов я була створена, щоб усе життя бачити перед собою цю глибоку блакитну райдужку з шаленим вогнем десь усередині.

– Скликай Раду, – почувся голос над нашими головами. Я підвела погляд і побачила Тредана з Мікаеллою на руках. Вона була так налякана, що горнулась до чоловіка, намагаючись сховатися від усіх небезпек. А той натомість міцно притискав її до себе. Тредан кинув швидкий погляд на дружину і, насупивши брови, додав: – Мені є що розповісти.

Чоловік поніс дівчину до виходу, а Дарлем допоміг мені повільно піднятися і теж узяв на руки. Так ми й покидали печеру: в обіймах своїх чоловіків, наче після церемонії вінчання.

– Тенталю не загрожують демони, – впевненим тоном заявив Тредан.

Ми знаходилися в тій самій кімнаті з круглим столом. Незважаючи на пізній час, тут зібралася вся правляча верхівка. Я сиділа поруч з Мікою і міцно стискала її холодні руки. Дівчина відбулася одними синцями (можливо, не зовсім, однак в емірів усе заживає набагато швидше), але все ще здригалася від різких звуків. Наші чоловіки з печери вирушили прямо в Ратушу. Тож тепер ми були присутні на Раді, хоч, чесно кажучи, зараз мені цього хотілося найменше.

– Як накажеш це розуміти? – спокійним голосом поцікавився Елронд Гіріт. Генерал як завжди виглядав серйозно. Не здивуюся, якщо він навіть уві сні так хмурить брови.

– Після поразки у війні, – швидко почав Тредан, – демони були вигнані в інший світ.

– Не вчи нас історії, хлопче, – фиркнула Франсіс у своїй манері, відкинувшись на спинку стільця. – Деякі присутні живуть на цьому світі втричі довше за тебе.

– І не втомлюються про це нагадувати, пані Кан, – стримано кинув емір, не повертаючись в її бік. – Але, навіть проживши таке довге життя, ви не знали одного нюансу. Наші світи пов'язує портал. Під час прочісування гір Бревіон мої люди знайшли його.

– Приємно дізнатися, що ви таки знаєте, де розташований цей портал, – уїдливо хмикнув Ауріон Клорас.

Другий воєначальник навіть не приховував зневажливого погляду, зверненого до Тредана. Ну звісно, він водив їх за ніс стільки років, розповідаючи про небезпеку, але не зізнаючись, що знає, де знаходиться портал.

– Це зараз не має значення, – відмахнувся чоловік. – Головне – у цих воріт між нашими світами є замок. Поки він перебуває на дверях – їх неможливо відкрити.

– Дозволь дізнатися, як же тоді до нас пробиралися демони? – запитав один із літніх радників.

– Ти його сам відмикав, – вимовив Дарлем.

Усі присутні різко повернули голову спочатку на мого чоловіка, а потім приголомшено витріщилися на Тредана.

– Так, – кивнув той. – Це був гарний спосіб підірвати правління Дарлема і розхитати ситуацію мені на користь.

Чоловік говорив рівно, без каяття. А можливо він просто не бачив сенсу у вибаченнях. Зробленого не повернути, а його слова зараз нічого не означатимуть. Варто віддати йому належне, він не намагався звалити всю провину на Ефу. Ця тема взагалі не порушувалася, і Тредан повністю брав відповідальність на себе.

– Це гарна новина, – перериваючи тишу, спокійним голосом сказав Дарлем. – Треба подумати про додаткову охорону порталу і варто встановити захисні закляття та пастки.

– Ми розробимо все необхідне, – коротко відгукнувся Елронд.

– Тоді на цьому поки що все, – потер перенісся Повелитель. – Решту деталей обговоримо пізніше. Дякую за пізнє зібрання.

Присутні почали підніматися зі своїх місць і по черзі залишати приміщення, поки в кімнаті не залишилися тільки учасники сьогоднішньої «пригоди» в печері. Дарлем піднявся зі свого місця і підійшов до мене. Простягнувши руку, він допоміг встати, і ми попрямували до виходу.

– Я наказав відвезти тебе додому, – тихо сказав він, притримуючи мене за талію. – Мені ще потрібно закінчити з однією справою.