Розділ 28. Друзі та зрадники

Тредан мовчав. Ефа мовчала. Ми з Мікаеллою зі зрозумілої причини теж мовчали. Але хтось мав порушити цю тишу, і, судячи з того, що чоловік не поспішав брати цю роль на себе, першою відгукнулася Ефалія.

– Ми виконали хорошу роботу і вже так близькі до своєї мети. Зараз слушний момент. Дарлем у печері елебро. Можна представити все так, наче сили магічного каменю вийшли з-під контролю, а він не зміг із цим упоратися.

– Рада не довіряє мені, – обережно зауважив чоловік.

– Поки живий Дарлем. Але варто змінити це, і в Ради не залишиться вибору.

– Я не думаю... – Тредан зам'явся, в його голосі чулися сумніви і якась внутрішня боротьба.

– Ти ж цього хочеш, – з натиском промовила Ефа. – Згадай, який несправедливий до тебе Дарлем. Він не цінує тебе. Нехтує твоєю думкою. Він відіслав тебе зі столиці. Примусив укласти небажаний шлюб. Але щойно ти станеш Повелителем – усе обернеться. Це ти розпоряджатимешся долями інших, – судячи зі стукоту підборів, жінка підійшла до чоловіка і заговорила нижчим спокусливим голосом. – І головне – ми зможемо бути вдвох. Дарлем стоїть між нами. Він нам заважає. Убий його, і ми будемо разом.

«Ми будемо разом». Ці ж слова говорив мені Таміорн, коли вмовляв утекти від Дарлема. О, хранитель. Ефа його заворожила! Тредан перебуває під її чарами і зробить усе, що вона накаже.

– Добре, – хрипло відповів чоловік, підтверджуючи мою теорію. – Я вб'ю Дарлема.

Поруч зі мною Мікаелла приклала долоню до рота, щоб не скрикнути в голос. Здається, дівчина тільки зараз зрозуміла, що все це не жарти і її чоловік і справді збирається напасти на Повелителя. Через секунду чоловік із жінкою вийшли з кабінету, і я змогла голосно видихнути. Міка враз впала на коліна і її почало пробивати дрижаки.

– Вставай. У нас немає часу на істерики, – я схопила дівчину за плечі і підняла на ноги. – Він не в своєму розумі, чуєш. Це чари Ефи. Тредан себе не контролює.

Я виглянула у вікно: із саду злетіла в небо дакомра. Цим чудом на колесах летіти довше, ніж верхи, тож у мене є шанс, якщо...

– Міко, скільки у вас дакомів?

– Д-два, – заїкаючись відповіла дівчина.

– Чудово, – кинула я і зірвалася на біг, прямуючи до виходу з кімнати.

– Ти куди? – розгублено вигукнула дівчина, поспішивши за мною.

Я майже злетіла сходами на перший поверх і вибігла на вулицю. Де саме тримали дакомів в цьому маєтку, я й гадки не мала. Добре, що якраз у цю мить на ґанок вибігла захекана господиня.

– Де? – коротко спитала я.

– Там, – вказала вона. – Але стривай...

Я не стала чекати слів Мікаелли і побігла у вказаному напрямку.

– Та стій же, – задихаючись, вигукнула дівчина. – Що ти збираєшся робити?

– Я полечу до Дарлема, – на ходу крикнула я.

– Ти з глузду з'їхала? – Міка наздогнала мене і різко смикнула за руку, зупиняючи і розвертаючи обличчям до себе. Звідки тільки така сила в цій тендітній дівчині? – Чим ти йому допоможеш? Нам потрібно покликати когось сильнішого.

– Ти гадаєш, є хтось могутніший за самого Повелителя? – саркастично підняла брови я й одразу ж уже дратівливіше додала: – Поки ми знайдемо допомогу, ця парочка вже встигне вбити Дарлема і змитися з місця злочину. Він же не чекатиме нападу від старих друзів. Мені всього лише потрібно встигнути його попередити. Тому я не можу втрачати час.

Я вже було рвонула в бік загону, але Міка все ще утримувала мене. Я кинула на неї злий погляд.

– Я з тобою, – від рішучого тону дівчини я навіть розгубилася. З моїх губ уже готово було вилетіти заперечення, але вона не дала мені сказати. – Ти хочеш врятувати свого чоловіка, і я тебе розумію. А я хочу завадити своєму стати вбивцею через гіпноз Ефи. Тож я йду, і ти мене не переконаєш.

Відчуваючи її впевненість, я злегка всміхнулася і кивнула. Після чого таки побігла до невеликого загону. Зайшовши всередину, я швидко виявила дакома. Довелося загальмувати біля входу, бо в цієї істоти не було пишної гриви, як у тих дакомів, що я бачила раніше, і я швидко зрозуміла – це самка. Дарлем говорив, що самки агресивніші і мені б не хотілося випробувати цю агресію на собі. Тож я почала наближатися до тварини повільно. Коли між нами залишилося всього кілька метрів, даком пригнулася, ніби готуючись до стрибка, і видала гортанне гарчання.

– Тихіше, – зупиняючись, підняла руки я і спокійно заговорила з твариною: – Згодна, жінка повинна проявляти характер. Але зараз нам дуже потрібно, щоб ти нас доправила в одне місце. Ти ж знаєш Тредана, – на ім'я чоловіка левиця нагострила вушка і трохи нахилила голову набік. – Дакоми дуже віддані своїм господарям, чи не так? Тредан зараз у небезпеці, нам потрібно до нього дістатися.

Я почала поступово наближатися, і хоч самиця насторожено поглядала в мій бік, не робила жодних спроб напасти. Я підійшла, акуратно опустила руку на її голову і погладила коротку шерсть.

– Міко, йди сюди, – я поглянула на дівчину, обличчя якої зараз було блідіше за аркуш паперу. – Постарайся вгамувати свій страх. Не думаю, що їй це сподобається.

Голосно ковтнувши, вона попрямувала до нас. Ми вдвох залізли на дакома: самка виявилася набагато меншою за самців, тож довелося потіснитися, щоб не заважати тварині розправила крила.