Розділ 26. Печера кристалів

– Як вам дизайн? – кружляла навколо мене Адреана.

– Чудово, – відповіла я.

– А тканина?

– Відмінно.

– А як щодо комфорту?

– Дуже зручно, – уже по якому колу запевняла я дівчину.

– Вибачте, – схвильовано почала швачка. – Я такого ще ніколи не шила, тож не дуже розумію, який вигляд це має мати.

– Саме такий, який має зараз, – стримуючи посмішку, відповіла я. – Це ж спідня білизна. Вона може бути такою, якою ти тільки можеш уявити.

Я стояла вдома посеред вітальні і розглядала своє відображення у великому дзеркалі. Крім вечірнього та повсякденного вбрання мені захотілося, щоб в ательє був невеликий вибір білизни. Як на мене, так цьому світу напрочуд бракує легкого і красивого спіднього. І не для зваблення чоловіків, а насамперед для себе коханих. Бо в тих панталонах, що тут носять, я почуваюся, наче в памперсах.

За мірками нашого світу цей комплект навіть можна було назвати скромним. Шовкова тканина молочного кольору лежала ніжною хвилею на тілі. Фіксуючий ліф, мереживна шнурівка на талії, яка переходила у вільну спідничку, що прикривала найпотаємніші місця, а під нею короткі трусики-шортики. Усе разом це нагадувало такий собі миленький пеньюар. До нього в комплекті йшов невеличкий халатик із такого ж матеріалу. А ще я попросила Адреану пошити мені піжаму: трикотажну маячку і шорти, бо я вже замучилася з цими нічними сорочками, в яких я або плуталася, або задихалася. Тож тепер, маючи все це щастя, я була задоволена мов слон.

– Упевнена, пані Даларіан оцінить такі комплекти, – зауважила дівчина.

Так, Хайлен теж сподобалася ідея трохи вдосконалити місцеву білизну, тож вона вже замовила кілька зразків для дівчат зі свого агентства.

– Безсумнівно. Тільки цей я залишу собі, – відповіла я. Вирішивши трохи збентежити молоду дівчину, з хитрою посмішкою додала: – Як вважаєш, Повелителю сподобається?

– Сподобається, – відгукнувся голос позаду.

– Мій Повелитель, – злякано підскочила Адреана і, швидко схопившись із місця, почала відступати до виходу. – Я піду. Гарного дня.

За секунду ми залишилися в кімнаті наодинці. Мене увага чоловіка абсолютно не тривожила, тож я не збиралася прикриватися або кричати, щоб він відвернувся. Коли я вирішила приміряти відвертий комплект у вітальні, я не очікувала побачити Дарлема вдома посеред дня, але мені однозначно подобався той голодний погляд, яким обдаровував мене чоловік.

– Яке цікаве вбрання, – оглянувши мене з ніг до голови, прокоментував він. – Якщо всі дівчата у Хайлен носять таке ж, потрібно буде якось зайти в її агентство. Може вона підбере мені компанію на вечір.

Хвиля гніву, що піднялася в середині, майже затулила очі. Але я все-таки змогла опанувати себе і спокійно поглянути на чоловіка: в його очах іскрився жартівливий вогник. Дарлем знущався з мене, хотів вивести мене на емоції, на ревнощі. Але, на його жаль, у цій справі жінкам немає рівних. Я відкинула довге волосся, відкриваючи кращий вид на «вбрання» і, усміхнувшись, сказала:

– Звісно. А я тоді знайду того, хто погодиться скласти компанію мені.

Уся невимушеність і веселість чоловіка миттю випарувалася. За секунду він опинився поруч, нависаючи наді мною величезною скелею.

– Ще раз скажеш щось подібне, і клянуся я...

– Що ти? – підняла підборіддя. – Чи тобі можна по бабах ходити, а мені знайти чоловіка – ні? Може в мене теж є бажання і потреби. І потрібен той, хто їх задовольнить.

– Я тобі зараз їх так задовольню, – це більше було схоже на погрозу, ніж на обіцянку.

Я не встигла навіть моргнути, як мене повалили на диван і зверху придавили важким тілом. Чоловік схилився наді мною, а я розсунула ноги, дозволяючи йому стати ще ближче. Його гаряче дихання торкнулося моїх губ, але Дарлем оминув їх, ковзнув щокою і закусив мочку вуха. Мене ніби прострелив розряд струму, змушуючи вигинутись і притиснутись до чоловіка. Обхопивши його ногами, сама потягнулася і поцілувала Дарлема. Гаряче, пристрасно, відверто, вкладаючи всі свої почуття та емоції. Одночасно з цим я почала розстібати ґудзики на його щільній жилетці.

Коли верхній предмет гардероба відправився на підлогу, з боку дверей почулося делікатне покашлювання. Ви серйозно? Мені в цьому світі дадуть шанс залишитися наодинці з чоловіком?

Дарлем неохоче відірвався від мене, але не став підніматися. У позиції напівлежачи на мені, він запитав:

– Щось важливе?

– Є новини стосовно родовищ елебро, – прозвучав діловий голос його помічника.

Чоловік видихнув, подивився на мене журливим поглядом і таки встав з дивана. Коли я піднялася на ноги, мене огорнула хмара теплого диму, приховуючи моє пікантне вбрання від чужих очей. При цьому я спокійно могла бачити крізь цей туман. Я пройшлася до виходу з кімнати, минаючи хлопця, кинувши:

– Велл.

– Олександро, – привітався і він, шанобливо відводячи очі, хоча й так не міг мене побачити. Вже Дарлем про це подбав.

Коли я вийшла у вестибюль, прямуючи до сходів, почула голос асистента Повелителя:

– Робітники натрапили на печеру з камінням. Але є один нюанс: там озеро і воно їм заважає.