Розділ 22. Рада

– Я хочу, щоб ти пішла, – наполягав Дарлем. – Рада тільки виграє від входження еміра ще одного хранителя.

– Так, але я знаю про справи Тенталя менше за будь-якого пересічного жителя. Я справді думаю, що не буду корисна на цих зборах.

– А я навпаки, вважаю тебе цінним радником. До того ж Франсіс постійно нарікає, що вона єдина жінка в Раді, – із серйозним виразом обличчя, зауважив він. – Тож чекаю тебе в Ратуші о першій годині дня.

На цьому дискусія була закінчена, і чоловік вирушив на роботу.

– Я тебе не розумію, – відразу відгукнувся Као. – Це можна сказати те, що тобі дано хранителем: уміння піклуватися про людей. Ти уявляєш, що ти можеш зробити, входячи в Раду?

– Я уявляю, як можу щось ляпнути і видати, що я взагалі з іншого світу. До того ж на Раді, як і в інших місцях скупчення емірів, духів-хранителів потрібно замикати в амулетах – без твоєї допомоги мене можуть підловити на будь-якій дрібниці.

– Доведеться тобі бути уважною, – махнув хвостом кіт. – Бо після твоєї ідеї на пляжі, Дарлем залучатиме тебе, кажучи твоєю мовою, у соціальні питання.

Так, ідея була гарна. Я попросила Дарлема вплинути своєю магією на гальку, тим самим створюючи тисячі нових фламенів. Як я нещодавно зрозуміла, ці камені використовують не тільки для нагріву води, а й просто як міні грілки в ліжко або такий собі невеличкий  портативний обігрівач кімнати. І ось тепер звичайні люди змогли нарешті отримати дар драконячого хранителя.

Особливо чоловік оцінив моє звернення. Я сказала, що кожен може взяти не більш одного каменю на людину в сім'ї або ж своїм знайомим. Але в жодному разі дари не можна продавати, бо хранитель розсердиться і прокляне таку людину. З огляду на серйозне ставлення до вищих істот у цьому світі, такі слова не дозволять заробляти на флам'ях.

Као безперечно мав рацію: якщо я потраплю до Ради, то зможу запропонувати багато чого корисного зі своїм досвідом двадцять першого століття. Тож, трохи подумавши, я вирушила збиратися на першу у своєму житті Раду. Цікаво, що мені вдягнути?

Впевненим кроком я йшла Ратушею, цокаючи підборами об мармурову підлогу. Підійшовши до кабінету Дарлема, штовхнула двері, не турбуючись стуком. Усередині окрім мого чоловіка виявився ще й відвідувач. Таміорн піднявся з крісла і, повернувшись до мене, широко всміхнувся.

– Дуже радий, що ви вирішили приєднатися до нашої Ради. Тепер на цьому заході з'явиться щось прекрасне.

– Я вважала, що на Раді треба робити корисні речі, а не спостерігати за прекрасним, – мій голос прозвучав жорстко.

Посмішка швидко зійшла з обличчя чоловіка, і він насупив брови.

– Олександро, може, досить цієї ворожнечі, – тихо почав Таміорн. – Я б хотів, щоб наші стосунки стали ближчими.

– Ближчими? – скептично підняла брову. – Може, ще житимемо великою дружньою родиною? А що, Ефа з моїм чоловіком, ми з вами. А потім і помінятися можна. Не хвилюйтеся, я пам'ятаю, що ви брат і сестра. Може так: я з Ефою, а ви з Дарлемом. Як вам ідея?

Судячи з розширених очей, чоловікові пропозиція не дуже сподобалася. Він повільно повернув голову в бік Повелителя, а потім стрімко вилетів з кабінету, навіть не попрощавшись.

– Нащо ти так? – дивлячись мені в очі, запитав Дарлем. – Він просто хоче налагодити відносини.

– А я просто цього не хочу, – випалила я. – Я йому не вірю і не збираюся підпускати близько. Може, ти вже й забув, але в мене збереглися спогади, як цей чоловік залицявся до мене, – я навмисно розтягувала слова, додаючи спокусливі нотки. – Торкався мене, цілував.

– Досить, – прогарчав чоловік.

– А що так? – з викликом подивилася на нього. – Ти не хочеш послухати, як Таміорн виконував твоє ж доручення?

В очах Повелителя горіло полум'я і мені це подобалося. Правильно, нехай злиться. Злиться на себе, тому що він винен у цій ситуації. І я все ще про це пам’ятаю.

– Іноді я бачу в кошмарах, як Таміорн підкорює мою волю, і я роблю все, що він накаже, – хрипло вимовила я. – Тож не проси мене подружитися з ним, бо я навіть спокійно дивитися на нього не можу. Мене лякає та сила, якою він володіє і як може нею скористатися.

Не бажаючи більше залишатися тут, я зробила крок назад і вийшла за двері. Мені потрібно було провітритися. Сподівалася спокійно пройтися коридорами Ратуші, але й тут на мене чекало розчарування.

– Дорогенька, – почувся солодкуватий голос позаду.

Я закотила очі. Що ж мені так щастить? Мені вся їхня сімейка сьогодні псуватиме настрій? Начепивши на обличчя ненависну, ой у сенсі променисту посмішку, я обернулася.

– Ефаліє, яка зустріч.

– Ти напевно прийшла до Дарлема? – запитала жінка, але не дочекавшись відповіді, продовжила: – Знаєш, я не хотіла б здатися нетактовною, але мушу зазначити, що Повелитель не може дозволити собі цілими днями виконувати забаганки дружини. Ходять чутки, ти відкриваєш ательє. І певна річ, з огляду на необізнаність молодої дівчини, усім цим змушений займатися Дарлем. Боюся, ти забираєш занадто багато часу нашого Повелителя. Люди це бачать, особливо коли ти відволікаєш його прямо на роботі.

– Ти маєш рацію, – дзвінко розсміялася я, зображуючи легковажну панночку. – Скинула свої клопоти на Дарлема. Але як же це приємно, коли всі твої проблеми вирішує сильний чоловік. Тим паче, він ні в чому не може мені відмовити. Ох вже це кохання.