Розділ 18. Несподіваний презент

Я зайшла у вітальню як годиться «монаршим» особам: царственою ходою, тримаючись за чоловічий лікоть. Гість окинув мене трохи дивним поглядом, і тільки тепер я згадала, що все ще вдягнута в щільний домашній халат. Всього на секунду це збило мене з пантелику, але я швидко взяла себе в руки і ще вище здійняла голову. А що? Я у себе вдома. Як хочу, так і виглядаю.

– Тредане, не очікував тебе в гості, – як завжди стримано відгукнувся Дарлем.

– Якщо бути відвертим, я сподівався, що ти вже вирушив до Ратуші, – не приховуючи свого розчарування, відповів чоловік.

– Сьогодні я справді затримався. У мене був дуже незвичний сніданок, – чоловік вимовив це без будь-яких емоцій, але на секунду кинув погляд на мене. – То я можу дізнатися мету твого візиту до моєї дружини?

– Тут немає жодного секрету, – розвів руками Тредан. – Учора Олександра познайомилася з моєю дружиною і, наскільки я знаю, вони гарно провели час.

Дарлем нічого не сказав, навіть не поворухнувся, але я відчула, як напружилися його м'язи на передпліччі, за яке я трималася.

– Так, – усміхнулась я. – Мікаелла прекрасна дівчина. Вам неймовірно пощастило.

– Саме про неї я б і хотів поговорити. І я маю надію, Дарлем, – емір перевів погляд на Повелителя, – ти дозволиш зробити це наодинці з Олександрою. Мені не хотілося б посвячувати тебе в подробиці свого особистого життя.

Чоловіки зіткнулися напруженими поглядами. Певно Тредан усе ще злився за нав'язаний Повелителем шлюб, і, можливо, саме з цієї причини Дарлему довелося поступитися.

– Добре. Але я даю тобі п'ять хвилин, – після цих слів чоловік вийшов із кімнати.

– Всупереч чуткам, – стримано почав Тредан, трохи смикнувши підборіддям, – у мене немає наміру зіпсувати життя Мікаеллі. Вона досить замкнута людина. Тому я б хотів, щоб у неї був хтось близький, з ким вона зможе поспілкуватися і бути відвертою. Я попрошу вас, поки ми в столиці, за можливості приділити їй трохи уваги.

– Прямолінійно, однак, – хмикнула я.

– Вже який є, – махнув головою Тредан і, скрививши губи, додав: – До того ж ваш чоловік обмежив час. То що?

– Як я вже сказала, мені сподобалася Мікаелла і я проводила б з нею час, бажали б ви цього чи ні.

Емір кивнув, а потім із внутрішньої кишені дістав плоский оксамитовий футляр.

– Невеликий презент із Джакмара.

– Не думаю...

– Не відмовляйтеся, – схиливши голову, перебив мене Тредан. – У моїх володіннях багато дорогоцінних каменів. Вважайте це невеликим посланням.

– Посланням?

– Дізнаєтеся, якщо приймете, – хитро посміхнувся чоловік.

Після цього візитер розвернувся і залишив кімнату. Тримаючи в руках чорний чохол для прикрас, я підійшла до вікна і постежила за тим, як маєток залишають два екіпажі: Тредана Домре і Повелителя. Так, сьогодні і справді насичений ранок.

– Стело, – покликала я молоду служницю. Коли дівчина наблизилася, я передала їй подарунок еміра. – Можеш віднести в мою спальню до інших коштовностей.

– Звісно, міледі, – усміхнулася вона і побігла на другий поверх.

Голодний спазм у животі нагадав, що я так нормально й не поснідала. Тож я попрямувала на кухню доготовляти млинці. Я встигла відчинити двері, помічаючи метушіння Ейлен, коли будинком рознісся пронизливий крик. Наші погляди з економкою на секунду зустрілися, перш ніж я підхопила довгу спідницю і кинулася до себе в кімнату.

Двері були відчинені, і я залетіла до спальні, озираючись навколо. Стела лежала посеред кімнати. Її тіло били судоми і вона продовжувала видавати приглушені звуки болю. Я підбігла й опустилася на коліна перед дівчиною. Очі були заплющені, але під повіками металися зіниці. Я простягнула до неї руку.

– Ні! – почула вигук позаду. До нас бігла Лінда. – Міледі, це прокляття. Воно може передаватися через дотик.

Далі в спальні з'явилися й інші слуги. Ланфер, оцінивши ситуацію, вирушив за лікарем. Ейлен разом із Ліндою кинулися шукати в домі різні трави для цілющого настою, а я лишилася в кімнаті з несвідомою дівчиною.

– Невже я не можу нічого зробити? – звернулася я до свого духу. – Магія емірів. Дар котячого хранителя. Може щось таке є в моїх здібностях. Коти ж типу зцілюють.

– Усе буде добре, – не відповідаючи на моє запитання, запевнив Као. – Якби прокляття було смертельним – вона б уже померла.

– Але можливо я зможу зменшити її біль.

– Це складна магія. Не всім підвладна. А без підготовки ти швидше собі нашкодиш.

– Ах так, – зло прошипіла я. – Подивимося.

Я підняла руки над дівчиною і спробувала закликати силу. Гадки не маю, чого я очікувала, але нічого не відбувалося. Моє тіло почали скручувати спазми, немов я відчувала відлуння болю Стели. Але це не полегшувало її стан. Мені так сильно хотілося допомогти дівчині, що я схопила її руку. Гарна новина – мені прокляття не передалося.

– Пані, – почувся переляканий крик ззаду.

Я не звертала уваги на жінок, що бігли до мене, і їхні стривожені голоси. Я концентрувалася на думці про хранителя, майже змушуючи його допомогти Стелі. Мабуть, я виявилася досить настирливою, і за секунду відчула, як магія тече по венах і переходить до дівчини. Відразу ж навколо стало тихо. Я глянула на служницю: вона більше не стогнала від болю і не звивалася в судомах. Біля мене ахнули Ейлен з Ліндою і подивилися на мене майже з благоговінням.