Розділ 16. Бізнес-угода у світі фентезі

Спочатку Адреана довго мовчала, та й узагалі перебувала наче в трансі. Ми вже встигли доїхати до Ратуші, коли вона, нарешті, відмерла.

– Не можу повірити, – протягнула вона і пошепки запитала: – Я справді вказала пані Венар на її вік? Це ж так грубо.

– Якщо хочеш стати успішною, треба вміти захищатися, а то всі довкола вважатимуть тебе слабкою, – кинула я, крутячи головою на всі боки. – Нам би провідника, а то в цій Ратуші чорт ногу зломить.

– Що, даруйте, – здивовано втупилася в мене Адреана.

«Хвилинка земних фразеологізмів», – хихикнув Као.

– Не звертай уваги, – відмахнулася я. – Так, давай направо.

Не знаю, як довго ми б блукали цими довгими коридорами величезного палацу, але в один прекрасний момент нам на зустріч вийшов Велл.

«На ловця і звір біжить», – продовжив вдаватися до народних мудростей мій дух-хранитель.

– Міледі? – здивувався чоловік. – Вас провести до Повелителя?

– Ні-ні, – поспішно мотнула головою. – Я саме вас шукала. Івелліос Гіріт, – представила я молодого чоловіка. – Особистий помічник Повелителя. А це Адреана – творець тієї самої сукні.

– Дуже радий. Як я можу до вас звертатися? – уже дістаючи свій нотатник, запитав Велл.

– Е-е-ем Адреана, – зніяковіло повторила дівчина.

– Ні, я мав на увазі повне ім'я. Адже я маю поширити інформацію про нову найкращу швачку столиці.

– Ой, що ви, – злякано витріщила очі дівчина. – Я точно не найкраща...

– По-вашому дружина Повелителя одягатиметься не в найкращої? – трохи глузливо уточнив Велл.

– Фірат, – тихо сказала вона, опустивши очі. – Адреана Фірат.

– Чудово, пані Фірат. Але давайте домовимося, що наступного разу ви скажете це голосно й упевнено.

Нехай мене трохи смішила ця ситуація, але я вирішила врятувати дівчину від такої пильної уваги до її персони. Вона явно до такого була не готова: он стоїть вся червона як помідор.

– Нам потрібно знайти місце для ательє, а то найкраща швачка столиці залишиться без майстерні для роботи.

– Так, це було б неприємно. Для такого роду діяльності потрібне приміщення в центрі, а краще в престижному районі. Навряд чи наші світські дами поїдуть на край міста за сукнями.

– Але це неможливо, – пригнічено промовила Адреана. – У центрі все зайнято, там немає місця для невеликої крамниці, не кажучи вже про ціле ательє.

– Так, тут ви, пані, маєте рацію, – кивнув чоловік.

– Я не вірю, – рішуче промовила я. – Велл, ти знаєш усе і всіх навколо. Невже немає такого місця, яке власник хотів би продати або здати? Може, хтось закривається незабаром?

Чоловік задумливо подивився на мене.

– Ходімо, – кинув він. – Є один варіант, але попереджаю: з пані Даларіан непросто домовитися.

Алгера з моєю каретою довелося відправити додому. Івелліос заявив, що краще ми поїдемо в одному з «службових» екіпажів. Бачте, якщо на кареті зображено емблему Повелителя, то пасажири одразу стають поважнішими.

– Отже, пані, – почав Велл, щойно ми розсілися по місцях, і двоколка рушила з місця. Він сидів навпроти нас з Адреаною, тож мав вигляд педагога на лекції. – Хайлен Даларіан відома в місті сваха. У неї є своя шлюбна агенція, де вона допомагає самотнім серцям возз'єднатися. Але останніми роками вона розширила свою діяльність. Тепер, скажімо так, вона ще підбирає чоловікам прекрасну компанію на одну ніч.

«Хтось сказав бордель?» – з веселими нотками в голосі вигукнув Као.

– О, хранителю, – прошепотіла Адреана. Слова чоловіка її не розвеселили, а навпаки налякали. – Ви зараз говорите про...

Дівчина не наважилась вимовити вголос те, що вже сказав мій хранитель. Особисто мене цікавила інша інформація.

– І як багато це місце бачило возз'єднаних сердець, разом з іншими частинами тіла?

– Нічого такого, – хитнув головою чоловік. – Хайлен працює виключно як посередник між чоловіками та дівчатами. Усі інші зустрічі на їхній особистій території. Але значно важливіше, розташовується її агентство в найбільш ласому районі міста.

– І з чого б тоді пані Даларіан віддати його нам?

– А ми її дуже переконливо попросимо, – усміхнувся Велл.

Коли я вибралися з карети, довелося зупинитися, щоб краще оглянути місце, де ми опинилися. На губах тієї ж миті заграла ностальгічна усмішка. Ця вулиця нагадала рідний Хрещатик. Широкий проспект, розділений на пішохідну частину і дорогу, якою їздили екіпажі. З двох боків тягнулися розкішні будівлі по 3-4 поверхи, з масивними колонами, скульптурами і різьбленими візерунками на кам'яних стінах. І всі ці будівлі були чимось на кшталт наших магазинів величезного розмаїття, починаючи з продуктів і ліків, закінчуючи одягом і меблями.

Велл повів нас до найближчого дому. Елегантна будівля з прямокутними вежами та декоративними арками. Високі вікна на фасаді були обрамлені пілястрами з різьбленим орнаментом. А світло-рожевий колір цегли додавав ніжності й нотку закоханості в антураж.