Розділ 8. Весіллю бути чи не бути

Решту часу я не бачила Таміорна. На щастя, він сказав правду і вже наступного дня ні світ, ні зоря прибув мій женишок. Я тільки й встигла що вдягнутися, а до мене вже прийшла Карсі і повідомила, що Повелитель чекає на мене. «Нехай чекає», – захотілося відповісти мені, але я стрималася.

Зустріли мене можна сказати, як у сцені з фільмів. Я така спускаюся на перший поверх, а Дарлем стоїть біля підніжжя сходів. Тільки от обійшлося без захоплених очей кавалера і чарівної посмішки леді. І ось парадокс: ображатися нібито повинна я, а виглядав похмурішим за хмару Повелитель. Ото мужик одружуватись не хоче.

– Ходімо, – буркнув він, лише мазнувши по мені поглядом, і швидко вийшов на вулицю.

– Серйозно? – здивувалася я вголос і крикнула, наздоганяючи чоловіка: – Гей, почекай.

На під'їзній доріжці до палацу стояла карета із запряженими кіньми. Дарлем трохи відійшов від входу і неохоче зупинився, повертаючись до мене.

– Ти нічого мені не скажеш?

– Що, приміром? – апатично відгукнувся він.

– Приміром, вибачення, – задрала голову я.

– Вибачення? За те, що твій батько примусив до цього безглуздого шлюбу, – роздратовано стиснув губи чоловік.

– І замість того, щоб відмовити Ігеліусу, ти вирішив поквитатися зі мною?

– Я не міг відмовити Ігеліусу. Зараз і так достатньо проблем, щоб ще й підставлятися під конфлікт із Західними землями.

– А підставити мене виходить можна?! – обурено вигукнула я. – Як взагалі могло прийти на думку попросити свого друга зачарувати мене, позбавити волі, а потім знечестити? Ти хоч подумав, що зі мною після цього було б?

– Та нічого такого, – скривився він. – Прийняв би татко назад, і повернулася б ти в батьківський замок жити спокійним життям.

– Не прийняв! – змахнула руками я. Так, я бачила цього чоловіка лише раз, але якщо він вирішив видати заміж рідну дочку, наплювавши на її бажання, то що вже говорити про мене. – Ігеліус думає тільки про добробут свого королівства. Якби я втекла перед весіллям з чоловіком, якого знаю кілька днів, батько б нізащо мене не пробачив. Я б була осоромлена і кинута напризволяще на чужій землі без знайомих і засобів на існування, – на одному подиху випалила я. Трохи заспокоївшись, холодно продовжила: – Я знаю, що ти вважаєш мене нерозумною маленькою дівчинкою, але я не настільки наївна, аби сподіватися, що з нас вийде любляча пара. Але після всього цього я не те що полюбити, я довіряти тобі ніколи не зможу.

– Тоді ти приречена на дуже довге життя з людиною, яку не любиш і не довіряєш, – зі злою посмішкою прогарчав Дарлем. – І так, у нас із тобою ніколи не буде ні сім'ї, ні дітей.

Після цих слів чоловік розвернувся і зник за стіною палацу. Нам обом потрібен був час, щоб охолонути. А мені необхідно прояснити один момент.

– Као, – в голос покликала я. – Чому він сказав, що в нас ніколи не буде дітей? Він так подивився, ніби я повинна зрозуміти, що це означає.

У просторі повільно проявився силует кота і він заговорив:

– З огляду на тривалість життя емірів, звична можливість дітонародження загрожувала б розплодити в світі одних спадкоємців родів хранителів. Тому в емірів, скажімо так, є деякі правила щодо зачаття дітей. По-перше, дитина може народитися тільки в рік хранителя роду. Тобто в одного еміра може з'явитися спадкоємець лише раз на дванадцять років. Виняток тільки якщо шлюб двох емірів – тоді двічі на рік. Наприклад, ти можеш народити еміра котячого хранителя в рік кота, а драконячого – відповідно в дракона.

– Припустимо, але все одно це не пояснює...

– Я не закінчив, – перебив мене Као. – По-друге, у кожного роду є своєрідні вимоги до своєї другої половинки, щоб у пари могла народитися дитина. Це можуть бути певні якості людини, її риси, спосіб життя, манера поведінки, та що завгодно. У кожного своє.

– І що ж вимагає котячий хранитель, щоб у мене народилася дитина?

– Важливі сильні емоції. Будь-які. Хороші, погані. Ніжність, пристрасть, вдячність чи ненависть.

– Взаємні? – уточнила я.

– Не обов'язково. Головне, щоб кожен у парі відчував певне сильне почуття.

– Чому Дарлем сказав...

– Я не знаю, що необхідно іншим емірам, – знову перебив мене Као. – Можливо, в тобі немає того, що необхідно його хранителю для появи спадкоємця.

Я голосно видихнула, потерши перенісся. Тепер я краще розумію Селіну, яка не хотіла виходити заміж за Повелителя, та й його теж.

– Але знаєш що, – відганяючи неприємні думки, сказала я. – Нічого з цього не виправдовує його вчинків.

Піднявши підборіддя, я широкими кроками наблизилася до карети. Лакей уже відчиняв мені дверцята, але я проігнорувала його. Піднявшись на козла, я помітила шокованого кучера.

– Поїхали, – веліла я.

– М-міледі, – трохи заїкаючись, вимовив він. – Вам буде зручніше всередині карети.

– На задньому сидінні мене захитує.

Кучер навряд чи зрозумів мене, але вирішив не уточнювати. Мало що на думці у принцеси Західних земель. При цьому він не поспішав братися за віжки, все нервово озираючись на всі боки.