Пролог

Важко вдихнула на повні груди. Сирість вдарила в ніздрі. Неприємно. Поглянула на кам'яні стіни в'язниці, на виступах яких завмерли краплі води.

Кайдани неприємно сковували зап'ясття холодом. Тягнули їх донизу, немов гантелі.

Смикнула різко донизу. Та марно. Вони ніби приросли до шкіри. Не рухались ні на міліметр. Тіло пробив неприємний озноб. Здавалося, що в тиші цього місця я чую цокіт власних зубів.

— Вів-в-віан! — приречено проскиглила моя подруга та впала на холодну, сиру кам'яну підлогу. Підійшла ближче. Присіла поруч. Руки потяглись до металевого ошийника, та відразу я їх відсмикнула. Потерла долоні, які, здавалось, щойно обдало кригою.

— Він... він не знімається, — прошепотіла я в марній спробі намацати застібку. — Тут немає замка й отвору для ключа також.

Люміель мовчала, та я бачила, як її довгий ніс похнюпився. Погляд став байдужим, відстороненим. Вона була поруч та разом із тим надто далеко.

— Люміель, ми обов'язково знайдемо вихід... — промовила я, ковзаючи рукою по гладкій шерсті. Рухи були повільні, вивірені. Я намагалась хоч якось підтримати подругу, хоч і сама не знала, що на нас чекає далі. Чи були доречні зараз будь-які слова? — Я розумію, що ні. Адже й сама до кінця не могла зрозуміти, що відбувається та за які гріхи нас посадили у в'язницю.

У далені коридору пролунали кроки. Тихі. Розмірені. Десь глибоко в середині цього нового тіла щось сколихнулось. Я поглянула крізь металеві грати в темряву. Порожньо. Та серце калатало. Пальці міцно стисли метал. Руки ледь помітно тремтіли. З останніх сил я намагалася взяти під контроль емоції.

— Я знаю, що ти там, — кинула я у темряву. Та гаряче дихання обдало шкіру зовсім близько. Здригнулась. Відсахнулась від гратів та втрапила в міцне, гаряче чоловіче тіло.

— Обережніше, — гортанним голосом промовив незнайомець. Погляд якого ковзав по моєму волоссю так, ніби він боровся сам із собою. Та попри все бажав вдихнути його аромат.

— Хто ви? — гучний сміх луною відбився від стін. Розрізав тишу, немов лезо стального ножа.

— Вівіано... Залиш свої ігри для когось іншого! Кайдани на твоїх руках стримують твою силу. Ти з цього місця не виберешся без його допомоги!

— Чиєї? Його?

— Ти добре розумієш, про кого ми говоримо. Але якщо тобі потрібно нагадати... Ксаріон Дреймон.

Важко видихнула. Закинула голову до стелі. Та стала молитись усім відомим богам. Коли цей чоловік зрозуміє, що я геть не розумію, що тут відбувається. І ці кайдани на моїх зап'ястях — вони ілюзія його спокою. Здавалося, що все сказане ним та його союзником було гарячкою при температурі сорок. Верховний маг. Король. Фамільяр. В'язниця. Люміель, — приречено простогнала я подумки. Та здалося, що подруга мене почула. Оживилась. Вмить із депресивної лисиці, якій потрібна допомога психолога, стала в бойову стійку та грізно засичала.

— Вівіан, хочеш-ш, я його укуш-ш-шу? Я думаю, сказ-з тут не лікується.

— Люміель, дай розібратися, хто він.

— Твій фамільяр тобі теж не допоможе. На ній ошийник, який стримує її силу.

— Вона не фамільяр! Вона моя подруга!

— Називай як хочеш! Як на мене, найзвичайніший блохастий фамільяр.

— Це він щойно назвав мене блохас-с-стою? Укуш-ш-шу!

— Схоже, під час твого невдалого ритуалу твою «подругу» непогано об стіну приклало, — мовив чоловік. Долонею кинувши в сторону Люміель, яка немов і справді скажена лисиця стояла в повній бойовій готовності.

— Люміель, плани змінились. Якщо хочеш, можеш кусати!

Хитра, хижа посмішка з'явилась на тонкій мордочці. Крок уперед. Клац. Клац. Різкий стрибок. Порожнеча. Подруга приречено впала на лапи. Поправила свою руду шерсть та самовдоволено промовила.

— Ти бачила, як він щойно тікав?

— Він не тікав. Він розчинився в порожнечі.

— Але все ж-ж-ж... я вважаю це маленькою перемогою! — лукаво, самовдоволено промовила подруга.

— Люміель, нам потрібно вирішити, що ми будемо робити!

— А є якіс-с-сь варіанти? Я не розумію, де ми! Хто я! Що мені робити з оцим... — подруга підняла вгору передні лапки. Я ледь не розреготалась при такому її вигляді. Та вчасно взяла емоції під контроль.

Від автора

Вітаю, мої любі читачі вас у своїй новинці. Залишайте вподобайки, додавайте книгу до бібліотеки. Рада буду почитати ваші коментарі. Тож діліться своїми враженнями та теоріями.

Книга буде виходити щодня, крім неділі, опівночі.

Та на завтра підготувала для вас ще одну новинку — легку геловінську історію. Тож, щоб не загубити, підписуйтесь!