25.

Євген

Чекаю на Мелісу. Вже дуже хочеться побачити її у весільній сукні. Не вірю в цю маячню, що нареченому не можна дивитись на вбрання його коханої. А якщо мені цікаво ? Якщо я дійсно хочу побачити свою принцесу, під час примірки.

— Ви що не розумієте куди йдете ? — збентежений голос Меліси, і я одразу прямую до неї.

— Пробачте, — незнайомий чоловік намагається виправити ситуацію.

Помічаю в руках незнайомця фарбу, яку він ніс до нових секцій примірочних.  Скоріш за все він тут працює. Поряд з ним дівчина, яка намагається стерти пляму на сукні. Чорну пляму.

— Женя, на мене вилили фарбу, — кохана підбігає до мене.

— Я не хотів… Я випадково, — чоловік виправдовує свій випадковий вчинок. — оплачу вашу сукню.

— Відійти, — розсерджено звертаюсь до нього. — нічого нам не потрібно, прямуй своєю дорогою.

Білосніжне плаття шили на замовлення. Витратили безліч часу та матеріалу. До весільної церемонії залишилось три дні. За такий короткий термін, навряд чи можна зшити нову сукню.

— Я в розпачі, — мою дівчину заспокоюють консультанти. Які зі всіх сил намагаються врятувати сукню.

Хороший настрій змінився на поганий. І я добре розумію свою кохану, тому намагаюсь знайти вихід з ситуації.

— Дійсно можу відати гроші за сукню, — знову прибігає чоловік. — скільки вона коштує ?

— Давай відійдемо, — відводжу його в іншу частину приміщення. — справа не в грошах, в нас їх достатньо… — повертаю голову, щоб подивитись як там моя наречена. — цю сукню довго шили на замовлення, майже місяць.. Тож тепер ти розумієш, чому моя майбутня дружина розчарувалася.

Взагалі, Меліса вирішила, що це поганий знак, або попередження перед весіллям.

— Ми замовили нову сукню, — тримаюсь за кермо руками, — найкрасивішу сукню з весільного каталогу.

— Так, так… А раптом, це дійсно щось означає ? Чому пляма саме на весільній сукні ? — голос тремтить, і я вже бачу як моя дівчина щось вигадує собі в голові.

— Випадкова ситуація… Робітник, який тебе не помітив, — от ці дівчата… Завжди вірять в якусь дурню.

Цілую ніжну руку Меліси і посміхаюсь.
 

Меліса

Сьогоднішній день взагалі мені не сподобався. Сукня моєї мрії зіпсована, а свято через декілька днів. Але ця ситуація з фарбами, ще більше допомогла мені розібратися з внутрішніми переживаннями та думками.

Я не можу нашкодити своїй коханій людині. Але я можу врятувати своїх батьків. І хоча я розумію, що від цього рішення залежить моє особисте життя. По іншому я вчинити не можу.

Ранок. Найбажаніший день мого життя. Сьогодні неділя — день нашого кохання, а тобто весілля. Прокинулись з коханим одночасно. Помітивши на обличчі один одного зворушливі посмішки.

— Ти моє найзаповітніше бажання та найбільша нагорода долі, — зворушливі слова лунали з вуст коханого. Я обережно обійняла його. І мені зовсім не хотілось його відпускати.

В нашому маєтку дуже багато людей. Стилісти, візажисти.. Всі вони бігають біля мене, щоб створити найкращий образ нареченої.

Серце зухвало бʼється, а його стукіт відчувається в кожній  частині мого тіла.

— Вау, ви найкрасивіша наречена, яку мені доводилось бачити, — говорить блондинка, яка робила мені макіяж.

Я підходжу до дзеркала, і дійсно бачу в зображенні  модель з глянцевого журналу.

— Сукня ? Де сукня ? — запитую у стиліста, який вже летить до мене. Щоб принести білосніжне плаття.

— Допоможу защібнути, — молода жінка допомагає одягнутись. — ось так, і ще трішки… — затягує банти та поправляє мереживо.

Виходжу на подвірʼя, де мене зустрічає моя мама. Вона дивиться на мене, і виникає таке відчуття, що не впізнає свою доньку. Біля неї стоїть батько, який напевно то і не дуже хотів приїжджати на моє весілля. На його обличчі неможливо знайти нотки радості та щастя. Тому я першою роблю крок до батьків, які не поспішають до мене наблизитися.

Відчувається віддаленість. Вони зі мною зовсім не схожі. Це помітно як і по зовнішності так і по характеру.

Чому ж за стільки років ми не стали близькими ?

— Доню, ну краля … Вся в мамку, — лише такі компліменти вміє робити матір. Вона прискіпливо оцінила сукню, але все ж таки наважилась мене обійняти. — сподіваюсь, ти все робиш за планом Володимира. — нагадує про контракт, і я роблю крок назад.

— Ну то що, коли сідаєм в машину ? — питання від тата, яке мені зовсім не гріє душу. А мені так хотілось, отримати від нього пораду. Або хоча б почути зацікавленість в моєму житті.

Обережно спускаюсь по сходах, щоб підійти до особистого водія.

— Нічого собі ви багатії, — батько сміється, і роздивляється автівку.

Я лише засмучено дивлюсь в його сторону.

Ми сідаємо на задні сидіння. А я вже не можу дочекатись зустрічі з своїм коханим.