11.

Євген

— Ми сьогодні з хлопцями ввечері плануємо в боулінг, ти з нами ? — запитує мій найближчий друг Гарік, який ну дуже не любить проводити свій вільний час дома.

— А коли я тобі відмовляв ? — сідаю поряд з ним за стіл, і беру в руки прохолодний коктейль. — весело провести час, ніколи не завадить.

— Це точно, — сміється. — якщо ми так час проводимо кожного дня..

— В офісі дуже багато робити, але хіба без мене не справляться ? — запитую. І не дочекашись відповіді кажу, — звісно впораються зі всіма робочими завданнями.

Ми вийшли з кафе. Гарік підійшов до своєї дорогої тачки. Глянув на неї,  ніби вперше її бачить.

— Ну краса, — закурив цигарку. — ніяк не можу звикнути, що ця краля поряд зі мною.

— Я думав, ти так про дівчину скажеш, — підморгую.

— А що ті дівчата ? — незадоволенно фиркає. — все що їм потрібно, то це наші гроші. Не більше ! І не менше, — ставить руку на моє плече. — я взагалі перестав вірити в кохання, після моїх останніх відносин.

Дістає сигарету з пачки і дає мені. Я стою на місці і думаю над його словами..

Ніяких любовних історій мені не хочеться.

— Правду кажеш, думаю так воно і є, — ми разом розглядаємо його нову автівку. І обговорюємо наші чоловічі справи.

Після розмови, я непоспішно відчиняю двері своєї машини та сідаю за кермо.

Салон автомобіля повністю виконаний із натуральної шкіри — просторий, свіжий, і дуже зручний.

Їду додому, відчинивши вікно. Проїжджаючи район, де проживає Меліса, вирішив зупинитись біля домівки її подруги.

Якщо я звісно не помиляюсь, що вона саме тут живе.

— І що я тут роблю ? — різко запитав в себе. — а що мені не можна тут знаходитись ? Можливо я просто захотів відпочити.

Починаю оправдовуватись, і ще щільніше прикривати очі. Щоб краще розгледіти людей. Але чомусь моєї колеги по роботі тут зовсім не видно.

Дістаю телефон, і моя рука ніби мене не слухає. Вона починає шукати номер телефону потрібної дівчини.

Я ще хвилину сиджу на місці не рухаюсь, але все ж таки вирішую їй зателефонувати.

Дзвінок гучний і монотонний. І за декілька секунд я чую ніжний голос :

— Алло, — збираюсь з думками.

— Привіт, як настрій ? — саме банальне, що я міг запитати в дівчини, під будинком якої, чекаю на неї.

— Чудово, — голос стає холоднішим. — чай з подругою пʼємо.

— Я підʼїхав до твоєї домівки, чекаю тебе на подвір’ї, — відмови не приймаються, сподіваюсь вона це знає.

Мій характер дуже впертий, я звик отримувати все, що мені заманеться.

— Не очікувала, — починає мовчати.

Я дивлюсь на свій золотий годинник на руці, а стрілка яка відповідає за хвилини, непоспішно починає зрушати з місця.

— Гаразд, зараз буду, — ось ця відповідь мене влаштувала.

Я знаю як довго вміють збиратись дівчата на побачення. Але Мелісі знадобилось пʼять хвилин, і вона вже стояла біля машини.

Її довгі стрункі ноги, затьмарили мені очі. Шорти та легка, літня майка їй дуже пасували. Фігура у дівчини неймовірна, і від її соковитих форм, важко відвести погляд.

Дивлюсь на неї, мов переді мною нова автівка. І це дуже гарне порівняння, бо лише машини забирають всю мою увагу. В мене до них велетенська любов.

— Ти хотів про щось поговорити ? — Меліса запитує ніжним голосом.

А я нічого не відповідаю, і ми рушаємо з місця.

Вмикаю охолодження в салоні, тому що на дворі неймовірна спека. В дівчини сьогодні вихідний, тож можна провести час разом.

— В тебе дуже солодкі парфуми, — говорю.

— Мої улюблені, — поправляє своє волосся. — мені нагадують солодку карамель.

— Так, так, дуже схоже на солодощі, — розумію, що потрібно дивитись на дорогу.

Але мені важко спрямувати свій погляд за кермо, якщо поряд зі мною сидить така приваблива дівчина.

Помічаю в неї синець на лівій руці, як ніби відбиття чиєїсь руки.

— А що це в тебе ? — можливо, і не коректне питання. Але проігнорувати побачене я не можу.

Меліса одразу змінюється в обличчі. Вона ніби перебирає свої думки, щоб знайти в них, що саме відповісти.

Відвертається від мене, і дивиться у вікно.

— Вдарилась, — але ж там чітко видно сліди пальців.

Хоча можливо, мені просто здається. Не буду задавати більше непотрібних питань.

Ось ми вже стоїмо неподалік великого ресторану. Дівчина від побаченого ледве втримується на місці.

— А навіщо ми сюди приїхали ? — тихо запитує.

— Зараз все дізнаєшся, — ми підіймаємось по високих сходах.

Я вічиняю двері, і заходимо всередину.

— Яка краса, — не приховує своєї захопленості.

Золоті стільці, мармурові стіни, підлога з емітацією золота. Багатії дуже полюбляють цей вишуканий заклад.

Мені якщо чесно все одно на такі пихаті ресторани, але щоб вдалось скласти гарне враження для Меліси, то я обрав саме його.

Ми обираємо віддалений столик. Допоки дівчина соромиться робити замовлення. Я беру все в свої руки, і замовляю найсмачніші страви.

— Мені здається, я все це не зʼїм, — сміється і прикриває руками пухкі вуста.

— Ніколи не міг подумати, що наше знайомство відбудеться саме таким чином, — згадую про ніч в моє День Народження.

Але вона чомусь не хоче підтримувати розмову про нашу першу зустріч.

— Скажи , як так вийшло, що ти там опинилась ? — запитую.

Меліса ніби води в рот набрала. Якщо вона раніше оправдовувалась, розповідала мені, що потрапила в невідомому аферу.

То сьогодні дівчина мовчить і ігнорує мої питання.

— Сьогодні спекотно, — переводить тему розмови. — я взагалі спочатку не знала, що одягнути.

— Чому сукню яку тобі подарував не одягнула ? — посміхаюсь.

— Мені не було відомо, що ми їдемо в дорогий ресторан. До того ж в таких закладах я ніколи раніше не була.