9.

— І як це сталось ? — Женя слідкує за дорогою. Але намагається налагодити дружні стосунки.

— Ти цікавишся, бо тобі дійсно важливо це почути ? Чи так, заради порядності. — знаючи його надмірний характер та легковажне ставлення до мене. В моїй голові виникає лише таке питання.

— Мені дійсно хочеться дізнатись більше про цю ситуацію . — цідить.

— Я повернулася додому після твого День Народження, і помітила відчинені двері, — набираю повітря в легені. — а коли відчинила двері, ледве не впала з ніг. По квартирі ніби пробігся вихор. Всі речі знаходились не на своїх місцях, а через безлад було важко пройти.

Євген мене ніби не слухає. І я помічаю його холодний погляд, від якого в мене мурахи по тілі. Хлопець уважно дивиться на мою сукню, а потім опускає очі трішки нижче. Щоб розгледіти мої ніжки.

— Не забувай, що ти за рулем, — хмурю брови.

— Як тобі наш офіс ? — напружує свої міцні руки, якими тримає кермо машини.

— Непогано, — дивлюсь у вікно. — як вийшло так, що ти в свій ранній вік вже є власником великої фірми ?

— Звідки ти знаєш скільки мені років ? — здивовано запитує.

— Не знаю.. — ніби оправдовуюсь. — але на вигляд не більше двадцяти восьми.

— Прям в яблучко, — щиро посміхнувся. — мій батько дуже успішний бізнесмен, а коли мені виповнилося вісімнадцять,  я долучився до спільної праці. Тож своїми стараннями, створив власну компанію.

— Хмм, — чому тоді Роберт сказав, що Женя звичайний мажор, якому все дозволено ?

Доїхавши до будинку в якому проживаю. Я обережно відчинила двері дорогого автомобіля, який виблискував на сонці, через ідеальну чистоту.

— Показуй де живеш, — впевнено сказав хлопець. — напевно, рідко в цьому районі, зустрінеш справді успішних чоловіків. Тобі до речі, пощастило, — підморгує.

От і самозакоханий…

— Почекай мене в підʼїзді, — говорю біля дверей власної квартири.

— Хочеш сказати, що я їхав сюди для цього? — його не влаштувало моє прохання.

Тож він одразу відчинив двері ключем, який я тримала в долоні. І зайшов всередину.

— Я швиденько за дипломом, — біжу в іншу кімнату.

— Сіро… — обдивляється інтерʼєр. — і тобі тут подобається?

— Не у всіх багато грошей як у тебе, — кидаю документом в Женю. — ти краще б за своїми словами слідкував.

— А що поганого я сказав ? — слідкує за моєю реакцію.

— Поїхали швидше, в мене немає бажання знаходитись тут.

*****

Коли я повернулась в офіс, на своє робоче місце. Помітила дивні погляди в свою сторону. Колеги шепотілись між собою.

— А ти що давно знайома з Євгеном ? — запитує дівчина з рижим волоссям.

— З чого ти взяла це ?

— А чому ви разом приїхали ? — і тоді я зрозуміла, що вони спостерігали за нашими діями з вікна.

Я нічого не відповіла. Сіла мовчки за стіл та продовжила свою роботу.

Роберт запропонував мені чай, але навіть на цю пропозицію я не відгукнулась.

Коли я завершила свої робочі справи, вирішила вийти з кабінету. І в ту ж хвилину перед моїми очима відчинились двері. З яких виглянула зла брюнетка, з кавою в руках.

Дівчина підійшла до мене ближче, і ніби спеціально вилила весь стакан напою на мою нову сукню.

— Ой.. Лишенько, — хватається за голову. — я випадково. — фальшиві слова, зовсім не рятують ситуацію.

— Ти знущаєшся ? — починаю обдивлятись пляму. — це моє нове плаття…

Вибігаю з кабінету, щоб скоріше дійти до вбиральні та прибрати недолік на моєму одягу.

Мене помічає Євген, який завзято розмовляв з дорослим чоловіком. Але я не звертаю на нього увагу.

— Та що ж таке ? — стою біля раковини, і намагаюсь випрати срібну сукню на собі.

— Що вже трапилось ? — не очікувала, що Євген підійде до вбиральні. Добре, що хоча б в коридор.

— Колега випадково облила мене кавою, — не хочу пояснювати йому всю правду . Тимпаче, сьогодні перший мій робочий день.

— Ще й нова сукня, — бурмочить щось під ніс. — йди за рештою речами в кабінет, і не зважай на пляму. На сьогодні, твій робочий час закінчився, — робить гучні кроки до мене.

— Але ж в мене ще три години до закінчення, — нічого не розумію.

— Ніяких але ! Ми їдемо обирати тобі нову сукню, — я зовсім не очікувала почути ці слова.

Могла б повірити, в те що мене знову звільнять.. Але не про нову сукню….

— Не потрібно, — поправляю волосся.

— Скоріш, буду чекати тебе в машині.

І навіть, не дивлячись на пляму. Я повернулась до кабінету з високо піднятою головою. Взяла свою чорну сумочку, і попрямувала до виходу.

— А ти куди ? — різко запитала брюнетка.

— Тебе це не повинно цікавити, — впевнена, що глянувши у вікно, вона все зрозуміє.

Я посміхнулась і мовчки попрямувала до ліфту.