6.

— Тобто, ти хочеш сказати, що звільнив мене з робити ? — розлючено повертаюсь до автівки.

— Так. А чому ти так дивуєшся, — його байдужий голос починає мене дратувати.

— Мені немає про що з тобою розмовляти, — йду до підʼїзду.

— Виходить твоє вибачення було не щире ? — сміється мені в слід, і їде геть.

Декілька наступних днів мені було зовсім не весело. Я намагалась знайти хоч якусь роботу. Але всі мої старання були марними.

Сиджу в квартирі, дивлюсь в вікно. І чую як з іншої кімнати гуде телефон.

— Цікаво, кому це я потрібна ? — прямую до кімнати.

— Вам замовили квіти. Спустіться до парковки біля вашого будинку, щоб отримати. — приємний чоловічий голос повідомляє про сюрприз.

— Від кого ? — з цікавістю запитую.

— Нам не надали цієї інформації.

Прямую до ліфта щоб спуститися на перший поверх. Швидко відчиняю двері та прямую на вулицю. Оглядаюсь, щоб знайти курʼєра, але чомусь не помічаю його.

— І як мені його знайти ? — подумки.

Ходжу по стоянці, ніби якась із цих автівок мені належить. Але якби було так…

— Вибачте, — неочікувано розвертаюсь, бо відчуваю чужу руку на своєму плечі.

Біля мене стоїть молодий чоловік, з букетом квітів в руках.

— Ой, ви так неочікувано підійшли.. — намагаюсь полегшити дихання.

— Ваші троянди, — одержую букетик з червоних, яскравих квітів і повертаюсь до квартири.

З упакування виглядає білий лист, який неможливо не помітити. Тому я обережно його дістаю.

«Ти неймовірна. Немає слів, щоб описати твою красу. Сьогодні о 19:00 біля  парку тюльпанів»

Цей парк знаходиться неподалік мого дому. Він доволі старинний, тож не має багато відвідувачів. Але від кого цей букет, і чому не написане імʼя.

Звідки мені знати, хто саме прагне нашої зустрічі.

Відклавши лист в сторону, я почала обдумати різні варіанти. Але що тут думати, якщо на даний час не спілкуюсь ні з ким з чоловіків.

Цікавість бере вверх, і я вже подумки погоджуюсь на побачення з незнайомцем. Уявляючи на місці адресата — красивого, мужнього та доброзичливого хлопця.

— Меліссо, ти знову хочеш натрапити на якісь пригоди ? — строго запитує подруга. До якої я зателефонувала, щоб дізнатись поради.

— Та чому так категорично ? А раптом я зустріну принца на білому коні ?

— Чи на білій, дорогій автівці, так ? — перебиває Лена.

— Було б не погано, — сміюсь. — короче, все з тобою зрозуміло… Підтримки від тебе не дочекаюсь.

Вимикаю дзвінок. В голову приходить думка, щодо походу в продуктовий магазин. Який знаходиться в районі парку.

— Чудово ! Ніби і не погоджусь на зустріч, а випадково пройду те місце, — дивлюсь в дзеркало і крашу губи. — от і побачу, який хлопець на мене чекає.

*****

— Так, тортик свіженький. Дуже смачний, сьогодні лише привезли, — продавчиня літнього віку посміхається та рахує кошти за обрані продукти.

— Дуже вам дякую, — беру в руки пакет та виходжу з магазину.

На вулиці майже нікого з людей немає. Інколи, пройде один перехожий — і все. Йти мені до того парку чи ні ?

Зупинилась біля лавочки, щоб оглянути територію. Але нічого цікавого не помітила.

— Байдуже.. Можливо, я сама вирішила прогулятись в тому місці, без якогось дивного запрошення, —  виправдовуюсь сама перед собою. Ніби від цього, щось зміниться.

— Дівчино, чи можете ви підказати мені дорогу ? — лунає чоловічий голос.

Я повертаюсь до мужчини обличчям. І бачу перед собою незнайомця сорока років.

Тільки не кажіть, що це мій таємний поклонник.

— Звісно. Куди вам потрібно ? — намагаюсь бути ввічливою.

— Будинок сім, квартира вісімнадцята, — я від здивування відкриваю рот.

— А навіщо вам туди ?

— Тому що ти боржниця, — його тон голосу змінюється.

— Ви мене плутаєте з кимось ? — але якщо плутає, то чому назвав адресу моєї домівки.

— Ти не виконала завдання, — підходить ближче.

— Що ви говорите ? Яке ще завдання ?

— Ресторан «Сузірʼя» , — і перед очима зʼявляється той самий день, коли я потрапила в аферу.

— Ти винна нам гроші, — чоловік називає неймовірно велику суму. — якщо будеш долучати когось до вирішення твоєї проблеми, а особливо замовника, в якого було День Народження, — слідкує за моїми рухами. — в тебе будуть великі проблеми.

Лише встигаю кліпати очима.

— Якщо будеш втікати … Мої люди тебе швидко знайдуть, — він хапає мене за руку якою я тримаю пакет, погрожуючи.

А я ніби знаходжусь в тумані, одразу намагаюсь вирватись. Через мої різкі рухи, пакет розривається. А мені вдається втекти.

На моє здивування, чоловік мене, навіть не намагався здоганяти. Але страх переслідування в моєму серці, заховався дуже глибоко.

Біжу, і більше не озираюсь. Перебігаю дорогу в недозволеному місці, і бачу здивованих людей, які не розуміють, що відбувається.

Вже маю зупинятись, як поперед мене зʼявляється два хлопця, які виходять з дорогого закладу. З кавою в руках, і я вдаряюсь в одного із них.

— Знову дівчинка із тортика, — Женя відкриває очі на мене.

Та скільки можна.

— Через тебе, в мене проблеми ! — вигукую, і закриваю руками обличчя.

— Не зрозумів, — запитує, а його друг обдивляється мене.

Якщо подобається книга ставте зірочку та пишіть коменти❤️ дякую