1.

Вчора мені ніби щось бамкнуло по голові, коли я побачила термінове оголошення на роботу.

Верніше робота мене зовсім не зацікавила, а от велика оплата за неї —  затьмарила зелені очі.

Я як завжди сиділа на балконі,  тримаючи в руках ноутбук. Листала новини міста,  в якому я проживаю. І випадково помітила вакансію офіціантки.

І байдуже, що рік тому закінчила університет і отримала диплом про вищу освіту —  менеджера. До того через декілька днів, маю прийти на співбесіду в офіс, щоб отримати постійне робоче місце.

Але хіба я можу відмовити такій гарній пропозиції,  яку я побачила декілька хвилин тому ?

« Ресторан «  Вінеція » шукає офіціанта на один день», а після оголошення доволі приваблива сума грошей.

—  Тобто за декілька годин,  я отримаю ці кошти ? —  запитала в себе і безумовно погодилась.

Ось тому я і стою біля барної стійки, одягнена в світлу форму та чекаю на нове замовлення.

Людей в закладі дуже багато. Через цю кількість гостей,  я зрозуміла, що день незвичайний. Скоріш за все сьогодні важливій захід,  тож доведеться неабияк попрацювати.

—  Псс… — чується дивний звук. —  Алло, завмерла чи що ?

—  Ви до мене ? — здивовано повертаю голову,  тримаючи в руках підніс.

—  Навряд чи до столу, —  незадоволено відповідає.

Я роблю крок вперед, а він хапає мене за руку.

—  Відпустіть ! —  намагаюсь висмикнутись, але наші сили зовсім не рівномірні.

Чоловіку на вигляд років сорок, і його обличчя мені не знайоме. Він веде мене до великої, світлої зали, але через чорний вхід.

Я помічаю маленьку сцену, яка прикрашена золотими кульками та деякими надписами, які не вдається розгледіти.

Через хвилину опиняюсь за кулісами.

—  Слухай мене сюди, — шепоче. — сьогодні в нашому закладі знаходиться поважний гість. — чоловік обдивляється навколо себе, чи нікого немає зайвого.

—  Не розумію, —  намагаюсь хоть щось второпати.

—  Бачиш торт з декораціями ?

Звертаю увагу на велетенський, святковий тортик.

Хоча тортиком, його і не назвеш. Він великих розмірів, там навіть я поміщуся.

—  Тобі потрібно в нього залізти, —  мої очі стають схожими на пʼять копійок. —  і чекати подальшої команди.

Невже він прочитав мої думки ?

—  Я що вам якась собака ? —  нервово хитаю головою. —  нічого робити не буду.

—  Якщо не будеш, то ті амбали,  — показує пальцем на охоронців закладу, які пильнують за мною. — проведуть тобі навчальну лекцію,  щодо того як правильно жити.

І тут нарешті,  я розумію, що потрапила в аферу.  А охорона разом з дивним чоловіком повʼязані в цьому ділі.

Вони лише підморгують мені та шкірять свої мерзотні вуста.

Телефону поруч зі мною немає,  часу на обдумування ситуації — також. Я одягаю привабливу, відверту сукню, яка викликає у мене тривожність, через свій яскравий вигляд.

І вже за мить знаходжусь всередині торта.

Сподіваюсь,  хоча б не зʼїдять… В прямому і переносному значенні цього слова.

Свято в повному запалі. Музика лунає, келихи дзвенять. От тільки я знаходжусь невідомо де, і невідомо нащо.

—  А ось і наш сюрприз,  —  молоді, чоловічі голоса прямують на сцену.

Відчуваю їхні кроки, намагаюсь підгледіти, але через пишний крем, нічого не помічаю.

Торт вивозять з закулісся, це єдине, що я змогла зрозуміти.

—  Очманіти ! Мені місяця не вистачить, щоб його скуштувати, —  сміх який заглушує мої вуха.

Серце виривається зсередини, дихати стає все важче. Добре, що хоча б віконце для повітря залишили.

—  Це не весь подарунок.. Завезіть солоденький тортик в номер.

Я вже наважилась вистрибнути з цієї пастки, але згадала слова того покидька, який підставив мене : « Зіпсуєш свято, дуже пожалкуєш. Дочекайся кінця, а вже далі вирішуй свої проблеми».

Відчуваю шум ліфта, потім звук відчинених дверей, і нарешті мене залишають одну.

Відчиняю торт, який наполовину не їстівний, і застигаю на місці, помітивши широкі, накачані плечі хлопця.

—  Отакої, —  повертається на шорох. —  оце справжні друзі, —  задоволено закусює вуста. —  приготувати такий сюрприз,  здатні лише вони.

Шатен з неймовірними очима оцінює мене нахабним поглядом. Він дивиться на мене, мов хищак, який завів у пастку невинну овечку.

—  Я тут ні до чого, — намагаюсь вилізти з цього «позору». —  мене підставили… Я взагалі офіціантка, яку надурили, як останню дурепу. —  намагаюсь виправдовуватись.

—  Ще й актриса. — починає

розщібати ґудзик на своїй білосніжній сорочці.

—  Не наближайся до мене, — викрикую. — повторюю, це все помилка. Мене заставили бути сюрпризом для тебе.

Його чорні брови підіймаються догори, а виразні скули стають ще більш гострішими. Він встає з ліжка, і опиняється прямо переді мною.

Високий, з сильними руками які тягнуться до мого обличчя.

Але я не потерплю такого відношення до себе, яким би привабливим цей хлопець не був.

—  Пальці прибрав, — відштовхую, і роблю крок назад. — мені терміново потрібно додому, викличи таксі.

Незнайомець починає сміятись.

—  Це мій день, моя гра і мої правила, — його холодний голос викликає мурахи по моєму, місцями оголеному тілу.

Я одразу згадую про відверту сукню, і починаю шукати, хоть щось, чим би мені вдалось прикритись.

—  Ти мабуть не зрозуміла, але я завжди отримую те що хочу, — продовжує розмову. — і сьогодні це ти .

— Ні, ні і ще раз - ні. Я не річ, і не твій подарунок. Потрапила в цю аферу, і хочу якомога скоріше забути про неї.

—  То чому ти в моєму номері, ще й в такому вигляді ? —  закочує очі та дістає келихи для шампанського.

—  Я не пʼю,  —  фраза ніби сама вилітає з моїх пухких губ.

—  Не пропоную тобі,  —  сердито відповідає. — як тебе звуть ?

Такого знайомства в мене ще не було. Слідкую за кожним його рухом, і бачу як погляд змінюється за секунду.

—  Меліса, — відповідаю.

А він підходить все ближче. Випиває залпом келих алкогольного напою та торкається мого волосся.